Володимир

Не знаю й того, яку дань золотом i срiблом привiз ти з бранi… Що не мое, те не мое…

– Золото з бранi? Послухай, брате, що ти говориш? Та невже ж i ти думаеш, що на брань я ходив заради золота i що заради нього стояв поплiч iз князем Святославом?

– А чого б то ти i йшов на рать?

– Якби-то ти знав, заради чого я ходив! – з бiллю сказав Микула. – Але коли так запитуеш, i сам уже не знаю, чому пiшов.

– Покиньмо про це, – суворо сказав Бразд.

– Брате!

– Я тобi не токмо брат, а й посадник княжий. В купу взяв ти у мене коня, жита три четверики, нове рало… Роблю милiсть, як велить князь Ярополк, – за той час, що був на ратi, уроку не вiзьму, а повеснi мусиш повертати купу, не зумiеш одразу – платитимеш оброк, не станеш повертати купи, не приробиш оброку – холопом станеш на княжому дворi.

Микула мовчав.

– І не гнiвайся на мене, брате, – промовив Бразд. – Руська земля не така нинi, як допреже. Князь князевi вже не брат, хоч i одного вони роду, що ж робити нам, простим людям? Хто вмiе – приробить, хто незугарний – усе втратить… Так каже князь, так велить i Бог.

Микула пильно подивився на брата.

– То ти християнин?

– Християнин, – гордовито вiдповiв Бразд. – А хiба моя вiра гiрша вiд твоеi? Побачимо, брате, як допоможуть тобi твоi боги?!

6

Пiшов Микула i до брата Сварга. Ішов з важким серцем – пiсля зустрiчi з Браздом вiн усе згадував нiч пiсля похорону батька, коли лишились вони – три сини Анта – в батькiвськiй хижi i коли обидва брати – i Бразд, i Сварг – брали його за груди, вимагали дiлити спадщину.

Проте брат Сварг зустрiв Микулу зовсiм не так, як Бразд. Уже здалеку, прямуючи через вигiн до корченицi пiд лiсом, побачив Микула брата. У нього все було, як i колись: чорна вiд кiптяви корчениця стояла бiля самого лiсу, над нею вився синiй димок, десь усерединi гупали два молоти, брат Сварг щось шукав серед рiзноi кузнi надворi.

– Невже Микула? – промовив Сварг, коли той наблизився.

– Вiн i е! – одказав Микула.

– Чолом тобi, брате, чолом, – радiсно промовив Сварг i швидко ступив назустрiч брату, обняв його, навiть почоломкався.

Микула одповiв на його чолобитню i сам обняв, поцiлував брата, проте, правду кажучи, був дуже здивований, цiлував Сварга холодними устами.