Галицька сага. Велика війна

Дiставши вiд Левка запотиличники, хлопцi зникли так само несподiвано, як i з’явилися, але рантку було зiпсовано. Поговоривши ще трохи, просто так, для годиться, молодi люди попрощалися, домовившись зустрiтися у недiлю пiсля вiдправи.

Найближчоi недiлi до церкви прийшло так багато людей, як зазвичай бувало тiльки на великi свята. Прийшли навiть тi, що мали звичку вiдвiдувати ii тричi на рiк: Рiздво, Великдень та на Варвари, коли у парафii вiдзначали храмове свято. Серед парафiян були навiть люди iз сусiднiх парафiй, здебiльшого москвофiли.

Особливо багато iх було iз сiл, у яких священники залишилися на колишнiй вiрi.

Звiстка про те, що недiльна вiдправа буде останньою за греко-католицьким обрядом – чи першою за православним, – розлетiлася навколишнiми селами i змусила людей хоча б дiзнатися з перших уст, що й до чого.

Напевне, единим iз тих, хто мiг прийти, але залишився вдома, був Василь Вовк. Вiн принципово вiдмовився навiть наближатися до храму, де правитиме Матвiй Артемишин. Хоч як умовляла його дружина Ганна хоча б послухати, що скаже священник, вiн залишився непохитним.

До того ж його вчинку навiть зрадiла Марiя. Вона дуже хотiла пiти до церкви з усiма, але нiяк не могла залишити дiтей.

Так у Вовкiв у ту недiлю вдома залишилися четверо: Василь iз двома внучатими племiнниками i його старенька слiпа мама Геня.

А в церквi було напрочуд тихо. Кожне намагалося розчути, що змiнилось у словах священника, але, окрiм поминання росiйського царя та його жiнки, змiн не було.

Напевне, саме вiд хвилювання отець Матвiй забув навiть опустити у Символi Вiри фiлiокве – слова «i вiд Сина». Зрештою, мало хто з парафiян знав, що саме це свого часу було чи не найголовнiшим у роздiленнi християнства, тому дехто так i не зрозумiв, яку вiдправу вiн вистояв.

А Матвiй Артемишин вiдчував – навiть спиною, стоячи обличчям до вiвтаря, – що серед присутнiх е хтось, хто пильно слiдкуе за його словами, жестами, поведiнкою. Хто це був – чи з мiсцевих москвофiлiв, чи серед прибулих, – отець не знав, але був певен: вiн тут.

Коли служба закiнчилась, отець Матвiй став перед людьми.

– Дорогi во Христi браття i сестри! Нi для кого з вас уже не е несподiванкою, що наша парафiя повернулася до единого дерева, вiд якого була насильно вiдiрвана двiстi рокiв тому, – сказав вiн. – Це стало можливим тому, що нашi брати прийшли нам на помiч, нам, вiддiленим вiд спiльного кореня чужими правителями: рiзними королями та цiсарями.