Галицька сага. Невиправдані надії

– Вони! Але, як бачиш, користаемо з того ми.

– То все добре, Каролю, але чому нашому русину лiпше вiд того, що вiн жонатий так мало? – запитав хтось з-пiд протилежноi вiд виходу з каземату стiни.

– Та не йому, а його кобiтi! – поправив сержант. – Якщо його вб’ють, то вона не буде довго побиватися за ним. Скоро вийде знов замiж!

– Моя Зося не така! – заперечив вражений Богдан.

– Та я не кажу, що така чи не така! Тебе не стане, а як iй все життя самiй жити? – примирливо вiдказав Кароль.

– Та чого ти всiх нас ховаеш? – озвався той самий жовнiр.

Всi прислухались. Дiйсно, артилерiйський обстрiл припинився, настала тиша, у якiй одразу почули чиiсь кроки по битiй цеглi.

Це був iхнiй командир. Вiн спустився у каземат, окинув поглядом жовнiрiв i голосно крикнув:

– Чого чекаете? Бiгом на захисний вал! Зараз буде атака!

Як з’ясувалося невдовзi, бiля того мiсця, де ховався вiд артилерiйського обстрiлу поручник, вибухнув снаряд i оглушив його.

– Вже не будуть стрiляти? – поцiкавився хтось.

– Може i не будуть, а може, просто люфи нагрiлися. Треба, щоб остигли, – зi знанням справи вiдказав Богдан Вовк.

Недаремно ж вiн один день пробув бiля канонiрiв!

Це одразу пiдняло його авторитет серед iнших жовнiрiв, але скористатися цим не було змоги. Всi побiгли за поручником до схiдного валу. Як невдовзi стало вiдомо жовнiрам, ще напередоднi нiмецькi частини охопили Берестя в кiльце, майже без бою взяли саме мiсто, i лише фортеця залишилася польською.

Богдан Вовк гепнувся на землю перед розбитими вибухами стiнами захисного валу, обережно пiдвiв голову. Спереду, з боку схiдного передмiстя Берестя, наближалася нiмецька пiхота. Йшли вiдкрито, на повен зрiст, без танкового прикриття. Зрештою, танки i не пройдуть – iм ще треба переправитися через канал Мухавець. Через нього до Цитаделi можна перебратися мостом, але невiдомо, чи не здогадалися поляки пристрiляти його.

Упевненiсть у тому, що пiсля такого артилерiйського обстрiлу навряд чи поляки будуть здатнi на оборону, й зiграла з нiмецькими командирами злий жарт, бо як тiльки солдати наблизилися, з валiв пролунали пострiли.

Позавчорашнiй бiй на батареi Янiшевського став для Богдана Вовка хорошим уроком, тому вiн спокiйно, неначе нiчим бiльше у життi не займався, цiлився у синьо-зеленi постатi попереду себе i натискав курок.