Галицька сага. Невиправдані надії

Поцiлив вiн чи кулi летiли мимо, Богдан не знав, але бачив, як солдати, у кого вiн цiлився, iнодi падали на землю, але чи його куля iх вбила, визначити було неможливо. Стрiляли всi, i, зрештою, нiмцi зрозумiли, що легкоi перемоги не буде: поляки не загинули пiд час обстрiлу, не злякалися вибухiв i дали гiдну вiдсiч.

Перша атака тривала недовго, солдати вермахта навiть не змогли наблизитись до рову i вiдступили. Богдан спостерiгав за цим з-за стiни валу, як до нього пiдiйшов поручник.

– Пiдготуватися до наступноi атаки! – крикнув вiн.

– Немае, пане поручнику! – вiдказав Вовк.

Але офiцер пройшов мимо, не вiдповiвши. Напевне, просто не розчув вiдповiдi шеренгового. А Богдан подивився по сторонах. Його товаришi як могли укрiплювали перед собою захисний вал, щоб наступного бою було зручнiше. Вiн вже зiбрався робити те саме, як почув який звук. Здогадка прийшла миттево.

– Снаряд! – крикнув вiн i звалився на землю.

Одночасно десь справа на валу в повiтря здiйнявся стовп землi.

Нiмецька артилерiя стрiляла по захисному валу.

Як виявилося, без року тиждень канонiр Вовк був правий: попереднiй обстрiл припинився через те, що нагрiлися дула гармат, а поки вони остигали, нiмецькi командири вирiшили заодно перевiрити, чи не можна за цей час захопити фортецю.

Було зрозумiло, що наступна атака буде не такою примiтивною, як попередня…

Протягом цього дня артилерiя сiм разiв зупиняла обстрiл територii Цитаделi, щоб охололи дула, сiм разiв польський гарнiзон вiдбивав атаки, причому двiчi вони переростали в рукопашнi сутички.

На вечiр шiстнадцятого вересня генерал Плiсовський, поранений пiд час одного з авiанальотiв (а на допомогу артилерii Гудерiан задiяв i авiацiю) прийняв рiшення залишити Берестейську фортецю.

– Куди ми пiдемо? – запитав його начальник штабу групи «Берестя» пiдполковник Горак.

У якомусь бою (вiн вже й забув iхнiй лiк) його контузило, тому час вiд часу Горака нудило.

– Пiдемо на Тересполь.

Генерал Костянтин Плiсовський говорив про мiсто на заходi вiд Берестя. До нього було лише кiлька кiлометрiв.

– Фортецю втримати ми не можемо! – впевнено сказав вiн. – Що там чути з Варшави?

Перш нiж вiдповiсти, Алоiз Горак вкотре виблював пiд стiну каземату, де вони перебували.

– Електростанцiя розбита, але радiо працюе, – нарештi сказав вiн. – Нiмцi захопили Зельонку.