Самсон і Надія

10

Повернувшись без пригод iз Подолу на Жилянську, Самсон побачив перед парадним будинку вистелену сiном пiдводу. Вiзник якраз розгортав брезент i розкладав його поверх соломи. Подвiйнi дверi парадного повiльно розчинились, i з них спиною висунувся червоноармiець, який щось нiс. Через мить Самсона взяв острах, бо побачив вiн, що його постояльцi, Антон i Федiр, винесли на вулицю батькiвський письмовий стiл й опустили його поряд iз пiдводою. Слiдом за ними вийшов iз парадного ще один вiйськовий, старший, у шкiрянiй куртцi замiсть шинелi.

– Вибачте, – пiдскочив до них Самсон, – що це ви собi дозволяете? Це мiй стiл!

– Ми ж говорили, вiн заважае, – винуватим голосом спробував пояснити Федiр.

– Громадянине, ваш стiл реквiзовано! – обернувся до Самсона чоловiк у куртцi. – Двiрник мав вас попередити. У нас нi на чому справи вести! Вантажте!

Червоноармiйцi пiднатужились i перевернули стiл на пiдводу, опустивши його на брезент стiльницею. Самсон чiтко почув, як задзвенiло-заторохтiло, як монети в гаманцi, усе, що лежало у висувних шухлядах.

– Так там же моi речi! Документи! – закричав вiн, вiдчуваючи в цю мить таку ж свою безпораднiсть, як тодi на дорозi, коли вбили батька.

– Шухляди опечатано, нiчого не пропаде! – нервово сказав, обернувшись, чоловiк у шкiрянiй куртцi.

– Та як же нiчого не пропаде! Куди ви його забираете?

– В установу мiлiцii, на Тарасiвську!

– У полiцiю? – здивувався Самсон i згадав, як його самого з унiверситетським товаришем доставляли туди два роки тому жандарми за участь у манiфестацii бiля пам’ятника Олександру Другому на Царськiй площi.

Їх спробували звинуватити в крадiжцi срiбних вiнкiв з огорожi пам’ятника, однак вiнки знайшлися швидко – виявилося, що iх украли робiтники арсенальних майстерень. Так що навiть переночувати iм у вiддiленнi полiцii не довелося, але саму жандармську обстановку вiн добре запам’ятав: пухкi шкiрянi дивани неймовiрноi ваги та масивностi, такi ж робочi столи, заваленi теками, лампи з мармуровими нiжками на столах.

– Так там же повно меблiв! – Самсон скинув на чоловiка в куртцi раптовоi рiшучостi погляд.

– Розграбували, а те, що не змогли через дверi винести, сокирами порубали! – вiдповiв той, потiм, повернувшись до вiзника, крикнув: – Чого стоiш! Паняй!

Шморгонув вiзник коня i лiвий повiдець натягнув. Почала пiдвода розвертатися, скриплячи колесами та викидаючи з-пiд них пiд ноги тим, що стояли, окрушини смiттевого замету.