Самсон і Надія

З нею в руцi озирнувся, намагаючись зрозумiти: куди червоноармiйцi подiлися? Там iх не було, i вiн заглянув до батькiвського кабiнету. І побачив iх у кутку просто на пiдлозi, сидять iз переляканими, а тому при свiчцi ще бiльш драматичними обличчями.

– Ти це що? – тремтячим голосом запитав Антон, пiдводячись.

– Темно, – вiдповiв винувато Самсон. – Вона впала й вистрiлила.

– Це ти гвинтiвку зарядженою залишив? – Антон обернувся i злобно зиркнув на товариша.

– А чого я? Я не заряджав! – вiдповiв Федiр, теж пiднiмаючись iз пiдлоги.

Самсон iх уже не слухав, вiн намагався зрозумiти, як вони на нiч у цьому кабiнетi розмiстяться, де тiльки канапа й стоiть.

– Може, вам краще у вiтальнi спати? – запитав вiн.

– Велика дуже! – вiдповiв Федiр, почухавши неголену щоку. – Оборону важко тримати!

– Яку оборону? – не зрозумiв Самсон.

– Ну, якщо нападуть. Треба бути завжди готовим, щоб оборону тримати. Тут менша, зручнiше.

– А як же ви будете оборону тримати, якщо гвинтiвки в коридорi?

Не помiтивши в питаннi iронii, червоноармiйцi перезирнулися.

– Не, на нiч сюди заберемо, – сказав Антон. – Тiльки нам тут матрац треба й теплi покривала.

Знайшов iм у комiрчинi Самсон два вузькi матраци, зi скринi постiльну бiлизну витягнув. Навiть одну велику подушку дiстав, що сильно пахла сапокарболем[2 - Сапокарболь – засiб вiд молi.].

Вийшла на пiдлозi кабiнету лежанка, при якiй, звичайно, головами вони в письмовий стiл упирались, а ногами – в канапу.

– Ну йдiть, ми тепер спати будемо! – почав Антон випроваджувати господаря, коли на пiдлогу постiль розкладено було.

Самсон i пiшов. Пiдтопив свою грубку трохи, прислухаючись до шелесту з батькiвського кабiнету. Потiм спати лiг.

Сон довго не приходив, заважав йому сумовитий вiтер за вiкном. Але коли вiтер стих, поплив повiльно Самсон у царство Морфея. Уже й хвилi його теплi щоками вiдчув, як раптом десь поруч шепiт пролунав:

– Ти той, посунься! – Голос явно Антону належав.

– Я ж i так скраю, куди ще? – прошепотiв у вiдповiдь другий червоноармiець.

– Матрац же сирий, його б на грубцi спершу пропарити!

– Так у них тут грубки нiкудишнi, простiнковi, тiльки повiтря грiти!

– Це точно! І то не грiють! Та вiн просто дрова на нас шкодуе!

Виразнiсть почутого насторожила Самсона, i вiн розплющив очi. Перевiрив рукою пов’язку – та сповзла, оголивши вушну раковину.

– Може, убити його? – прошепотiв Федiр.