Закон равлика

Виiхав до барноi стiйки й уперся в крiсло Олекси, що вправно порався бiля кавоварки.

Олекса обернувся.

– Не казись! Іди, вибери столик i сiдай!

Вiктор пiдвiвся, пiдняв i пронiс над головою Олекси легке iнвалiдне крiсло, опустив його вже за барною стiйкою бiля ближнього столика. Знову сiв. Тепер усе стало на своi мiсця – «журнальнi» столики виявилися iдеальноi висоти для тих, хто сидiв на iнвалiдному крiслi.

Хвилини за двi з-за барноi стiйки виiхав Олекса. На приробленiй до його крiсла тацi стояли двi кавовi фiлiжанки й цукорниця.

Вiн хвацько пiдкотив до столика, якось загальмував i швидким рухом поставив перед Вiктором фiлiжанку з кавою.

– Ну от, – сказав вiн, розмiшуючи у своiй фiлiжанцi цукор. – Щось утрачаемо i щось вiднаходимо…

– Ти став фiлософом? – запитав Вiктор. Кав’ярня бiльше не здавалася дивною.

– Нема викруту, – розвiв руками Олекса.

Вiкторовi раптом здалося, що руки в Олекси стали набагато довшi.

– Що ж тодi сталося? – спитав Вiктор.

– Сапер помиляеться лише раз, а потiм – щонайкраще – решту життя згадуе про цю помилку… От i я тепер згадую… Такий похорон зiпсували! Коротше – мого шефа i його двох найближчих рознесло на шматочки, а мене тiльки втяло. І вiдразу – нi грошей, нi нiг. Добре, друзi допомогли, – вiн озирнув кав’ярню, – без справи не залишився… Вiдтак i пораюсь тут.

Далi Олекса оповiв Вiкторовi, що кав’ярня формально належить Товариству воiнiв-iнтернацiоналiстiв, тому податкiв не платить.

– А що з Мишком? – спитав нарештi Вiктор про головне.

– З пiнгвiном? – Олекса замислився, почухав за вухом. – Лиха година… Знаеш, у мого шефа перед останнiм похороном проблеми виникли – хтось пiдвiз вiзка. Одержали кiлька вагонiв спиртного без документiв, на триста тисяч зелених. Документи мали наступного ранку пiдвезти, а вночi хтось УБОЗ на нас нацькував i все конфiскували. Навiть викупити не вдалося. Потiм ще iз двiчi такi придибашки. Ото й борг майже на мiльйон баксiв.