Закон равлика

– Ну от, бач, який ти кмiтливий! – усмiхнувся Сергiй Павлович. – Швидко Закон равлика засвоiв! Тепер тут, – вiн обвiв рукою i поглядом стiни кухнi, – твiй будиночок. Вiдчуеш небезпеку – бiгцем сюди, пiд дах! Зрозумiв?

10

Напiвбезсонна нiч давалася взнаки. Але сама погода бадьорила. Передвечiрне сонце слiпило очi. Вiктор, проiхавши маршруткою до Куренiвського узвозу, далi йшов пiшки на Нагiрну. Перехожих майже не було, i тiльки машини раз у раз гасали повз вулицею з якоюсь шаленою швидкiстю. І це при тiм, що асфальт на дорозi був схожий на ементальський сир.

Кав’ярня «Афган» тулилася на першому поверсi якогось НДІ. Тiльки вхiд до неi прибудували з вулицi – не сходинки, а просто бетонний пандусик iз поруччям. Подвiйнi дверi були вiдкритi, i Вiктор ступив два кроки бетонним пандусиком угору та зайшов усередину. За напрочуд низькою барною стiйкою – нiкого. У залi – кiлька столикiв i теж напрочуд низьких, на взiр журнальних. І жодного стiльця. Здивований Вiктор пiдiйшов до барноi стiйки i зазирнув за неi – там вилискувала нiкельованими фиглями та ручками кавоварка «Сiменс», поруч – початi пляшки, догори ногами висiли щiльними рядами чистенькi келихи й бокальчики.

Вiктор дiстав iз кишенi монетку i постукав по барнiй стiйцi.

– Зараз! – пролунав голос, що здався знайомим.

Вiктор уп’явся поглядом у бiлi дверi за барною стiйкою. За дверима щось рипнуло. Вони вiдкрилися й у прорiз в’iхав на iнвалiдному вiзку бородань Олекса.

Вiктор отетерiло уп’явся очима. Вiдразу помiтив, що нiг в Олекси не було.

– Овва! – здивувався Олекса, пiзнавши у вiдвiдувачевi старого знайомця. – Ти?

– Я.

– Отакоi! – Олекса витримав павзу, i на обличчi його досi панувало здивування й недовiра до побаченого. – Ти живий?

– Атож, – кивнув Вiктор. – А ти?

Олекса гiрко посмiхнувся.

– І я… Лишень бiгати важко… – i вiн кинув погляд на закоченi й приколенi чимось угорi холошi камуфляжу. – Сiдай, я тобi каву зварю!

Вiктор озирнувся на залу.

– А! Чуеш, зайди туди, – вiн кивнув на вiдкритi дверi, з яких сам виiхав. – Там е крiсло на колiщатах… Для гостей.

Вiктор зайшов до комiрчини й побачив три складаних нiкельованих iнвалiдних крiсла, що вишикувалися попiд стiнкою. Взяв одне, хутенько розклав. На обличчi з’явився вираз гiркоти. Вiн сiв у «гостьове» крiсло, поклав долонi на нiкельоване зовнiшне обiддя великих колiс. Штовхнув обiддя, й крiсло поiхало до дверей.