Закон равлика

Обличчя вiн не пам’ятав, а розташування готельного фойе, прохiд за важкi запони, кабiнка обмiну жетонiв – усi таке саме. Охоронцевi на входi до зали Вiктор мовчки тицьнув пару жетонiв, заздалегiдь витягнутих iз кулька в кишенi.

Зупинився бiля найближчоi рулетки, зробив ставки, подивився на трьох пiдпилих хлопцiв, що теж розклали жетони по нумерованих квадратиках столу. По колу застрибала кулька. Молодий круп’е лiниво прищулився й стежив за нею. Для нього гра була нецiкавою – вiн усiм своiм виглядом нiби показував: «Ще не вечiр! Постривайте.

Вiктор теж стежив за кулькою, i теж лiниво. Однак кулька зупинилася на «десятцi», й Вiктор зрозумiв, що його жетони зараз перейдуть у власнiсть столу. Здивований, вiн знову дiстав жетони й зробив кiлька ставок. І знову програв. Це його протверезило. Хлопцi поруч теж програвали, але цiлком спокiйно, нiби саме для цього вони сюди й прийшли. А вiн нащо прийшов? Бо тут вiн провiв своi останнi днi й ночi в Киевi. Але тодi вiн святкував майбутню смерть i тому вигравав, а нинi? Смерть, схоже, залишилася в iншому, минулому життi.

Вiктор зiграв ще кiлька разiв i знову без успiху. Навiть один iз тих хлопцiв зненацька виграв десяток жетонiв, а жетони Вiктора круп’е рутинно згортав лопаточкою i зсипав у дiрку, в безодню, куди йшло все програне. Той, кому все це згори падало, мав регулярно багатiти, з кожною грою.

«Нi, годi», – подумав Вiктор i зупинив руку, що вже залiзла до кишенi, до кулька з жетонами.

Спочатку зазирнув у вiконце й переконався, що там хтось е.

– Жетони назад мiняете? – запитав вiн.

– Виграли? – долинуло у вiдповiдь.

– Атож, – Вiктор виклав пригорщу рiзнобарвних кружечкiв i долонею посунув жетони у вiконце. – Це ще не всi!

– Пощастило! – мовив хлопець-мiняйло, але в голосi виникла напруга.

– Десять вiдсоткiв тобi, – сказав Вiктор, нахилившись i пильно уп’явшись очима в хлопця.

Той кивнув, i тодi Вiктор догрiб iз кишенi всi жетони.

– Забагато, – неголосно мовив хлопець.

– Ти порахуй, а там подивимося…

Вiктор випростався. Чув, як зiтхав у кабiнi хлопець, рахуючи й сортуючи жетони за кольорами.

– Тут на вiсiмсот доларiв, – озвався хлопець.

Вiктор посмiхнувся.