Приятель небіжчика

Вiн сидiв, погладжував рукою свою неголену праву щоку i думав.

Хвилин за п’ять його худе обличчя ще дужче витяглося, вiн задумливо зсунув брови, подивився на стелю. Полiз рукою пiд тiльник, почухав лiву ключицю.

– Усе ясно, – прохрипiв вiн.

– Що? – запитав його я.

– На живця треба.

– На якого?

– Ну, ти йому потрiбний? Виходить, на тебе його й брати треба…

Логiка в його словах була, але змiст менi не подобався.

– Розумiеш, якщо вiн десь сидить i причаiвся, то на мене вiн не вийде; я для нього – анiщо.

– А якщо вiн устигне?

– Це моя турбота, – урвав мене Іван. – План готовий. Завтра покажеш цю кав’ярню, й на мiсцi усе вирiшимо.

Ми домовилися зустрiтися на Подолi об одинадцятiй ранку й на цьому розсталися.

17

Іван, попри свою зовнiшнiсть i мiсце проживання, виявився пунктуальним. Рiвно об одинадцятiй вiн пiдiйшов до мене. Сам я мiг його й не впiзнати: одягнений вiв був у джинси й зелену пухову куртку, що робила його грубшим.

– Ну? – спитав вiн замiсть вiтання.

Я кивнув.

І ми пiшли на Брацьку.

Кав’ярня щойно вiдчинилась, i «кавниця» попросила почекати хвилин десять, поки нагрiеться кавоварка.

– Може, по сто грамiв тим часом? – запропонувала вона.

– На роботi не п’ю, – вiдрубав Іван.

Я присiв за «свiй» кутовий столик. Іван пройшов у другу залу, повернувся. Сiв поруч.

– Угу, – пробурчав собi пiд нiс.

Потiм подивився на мене.

– Я незабаром повернуся, – сказав вiн i вийшов.

Я залишився один у кав’ярнi. «Кавниця» пiшла у внутрiшнi лабiринти. Неголосно гула, нагрiваючись, кавоварка.

Дверi на вулицю були зачиненi. У цiй тишi й сам я намагався тихiше дихати.

Раптом розчинилися дверi; я втиснувся в стiну – i до кав’ярнi зазирнув пикатий чолов’яга у бруднiй бежевiй куртцi та з в’язаною чорною шапчиною на головi.

– Валю! – гукнув вiн.

«Кавниця» випливла з пiдсобки.

– Тобi горiлку завозити сьогоднi?

– Нi, ще е.

Чолов’яга кивнув i вийшов.

«Кавниця» перевiрила кавоварку.

– Тобi подвiйну? – запитала мене.

– Так.

– А приятелевi твоему?

Я стенув плечима.

– Прийде, тодi вже…

Я взяв iз стiйки свою каву.

Тиша дратувала. Я почувався напружено, i ця напруга сковувала моi м’язи, моi руки, мое обличчя, немов наставало обмороження.

Над чашкою димiла пара.

Чогось тут бракувало.