Приятель небіжчика

Засiдання минуло швидко i для мене безболiсно. Щоправда, я встиг збагнути, що дружина Сергiя розлучатися не хотiла. Але Сергiй на самому початку заявив, що людина, з якою вона його зраджувала, знаходиться в залi i в разi потреби засвiдчить. Я довго потiм спостерiгав, як його дружина нервово бiгае очима по рядах присутнiх.

Пiсля засiдання Сергiй пiдiйшов до мене i передав конверт. Вигляд у нього був утомлений, але вдоволений.

– Легко заробив, – сказав вiн i посмiхнувся. Потiм, не попрощавшись, вiдiйшов.

Я повернувся додому i перелiчив грошi – такоi суми в мене досi не було. Тисяча доларiв у купюрах по п’ятдесят i по двадцять. Я кiлька разiв перелiчував, розкладав iх по сотнях на столi в кухнi, потiм знову складав в одну пачку. Тремтiли руки, але, напевно, тремтiли вони з радостi. Тепер я був iз грошима i мiг вiддати борги. Щоправда, борги моi були дрiб’язковi: за «Кеглевича» у кав’ярнi на Брацькiй, потiм треба чимось потiшити Олену-Вiку з Хрещатика. І нiби все.

Я витяг з пачки двадцятку, а решту грошей загорнув у кульок, потiм у газету i сховав пiд ванною – адже в моеi дружини, що пiшла, е ключi, й залишати такий «сюрприз» для неi я не хотiв.

Увечерi я вже iхав на Хрещатик. Насамперед просто в метро розмiняв долари, потiм подався шукати Олену-Вiку. Минулого разу я знайшов ii на лавцi бiля кiнотеатру «Орбiта». Я двiчi пройшов до «Орбiти» й назад, але так i не побачив ii. Пачка купонiв грiла в кишенi долоню правоi руки, i я теж зайшов погрiтися до кав’ярнi-гриль по той бiк вiд метро.

З’iв пiвкурки, щедро политоi кетчупом. Випив сто грамiв горiлки. Вiдчув себе достатньо уповiльненим i спокiйним. І знову пiшов гуляти по Хрещатику в пошуках дiвчини, з якою було легко в усьому.

Знайшов я ii лише бiля одинадцятоi. Вона виглядала трохи втомленою, але, помiтивши мене, зрадiла. Ми взяли двi пляшки «Амаретто», кiлька шоколадок, шмат салямi й поiхали до мене.

Пили, iли, балакали вiдверто й легко, кожнен про свое. Я розповiв про дружину, що пiшла, i про кавове минуле.

Вона – про свою любов до волi й про ненависть до батькiв i брата. Нам було гарно й уночi, i вранцi. Довго не хотiлося вставати. Потiм я все-таки пiдвiвся й принiс iй каву та шоколад. Ми обое нiкуди не поспiшали, але в якусь мить виникла павза-втома, i вона, як молода, але все-таки жiнка, вiдчула ii й почала збиратися.

– Якщо хочеш, я тобi дзвонитиму, – сказала вона, погладивши рурку, що мирно лежала на старому чорному апаратi.