Пікнік на льоду

Вiн стояв нерухомо, i тiльки вiчка його горiли живим вогнем, але не виказували нiяких бажань. Вiн просто стежив за хазяiном. Безпристрасно i безпричинно.

Вiктор, тяжко зiтхнувши, протиснувся мiж пiнгвiном i дверми в коридор, накинув на халат дублянку i, стискаючи в руцi текст, вийшов на сходову площадку.

Кур’ер спав, опустивши голову на кермо. Вiктор постукав по склу дверцят. Чоловiк протер очi. Нi слова не мовлячи, вiдчинив дверцята, узяв з рук Вiктора аркуш iз текстом i, завiвши машину, рушив.

Вiктор повернувся до себе. Нiч була розбита. Спати не хотiлося, у тiлi народжувалася непотрiбна бадьорiсть.

Вiктор знайшов в аптечцi снодiйне, ковтнув двi пiгулки, запив ще теплою водою з чайника i пiшов до вiдпочивальнi.

22

Наступного ранку о десятiй годинi знову зателефонував головний. Вiн був задоволений «хрестиком». Перепросив ще раз за те, що порушив нiчний сон. Сказав, що за пару днiв уже можна буде заходити до редакцii, але головне при цьому – не забувати вдома кореспондентську «кiрочку», бо тепер на всiх поверхах i на входi чергуе ЗМОП.

На вулицi тривала зима з трiскучим морозом. Було досить тихо.

Стоячи з джезвою бiля плитки, Вiктор мiркував: чим би заповнити новий день. З одного боку, з огляду на робочу нiч, вiн мiг би цiлком улаштувати собi вихiдний. Але вихiдний ще бiльше потребував заповнення чимось цiкавим, нiж день звичайний. І тому Вiктор вирiшив пiсля кави пiти до кiоску по газети, а вже вiдтак вирiшити, що робити далi.

Другу чашечку кави вiн пив уже з газетами пiдруч. Передусiм прочитав свою нiчну працю, надруковану пiвмiльйонним накладом на передостаннiй сторiнцi газети. Всi слова були на мiсцi, редактор тексту не чiпав. Хоча тут Вiктор збагнув, що редактор радше не спав уночi, коли текст «виставляли» на шпальту перед тим, як запрацював друкарський верстат. Повернувшись до першоi шпальти газети, Вiктор прочитав довгу, на всю шпальту передову: «Вiйна не скiнчилася, настало перемир’я».

Уперемiж з фотографiями, що нагадували фотографii часiв штурму Грозного, на сторiнцi по-военному шикувалися колонки тексту. Вiктор машинально втягся у читання статтi. Чим бiльше вiн читав, тим бiльше вона його затягувала. Виявилося, поки Вiктор жив нормальним життям, у Киевi точилися майже справжнi боi – розбирання «двох мафiозних кланiв». Принаймнi саме так твердилося в статтi. Сiмнадцятеро вбитих, дев’ять поранених, п’ять вибухiв.