Пікнік на льоду

От i вирiшив залишитися, а щоб зброю мати – у дiльничнi пiшов. Власне, робота безпечна: побутовi скандали i всiлякi дурнi скарги розглядаю. Звичайно, не те, про що мрiяв.

– А про що ти мрiяв?

Раптом дверi на кухню вiдчинилися й на порозi став увесь мокрий пiнгвiн Мишко. З нього й далi текла вода. Постоявши на порозi, вiн пройшов повз стiл до свого полумиска, потiм питально подивився на хазяiна. Полумисок був порожнiй.

Вiктор полiз у морозильник, вiдламав вiд замерзлого шару камбали три рибини, порiзав iх на шматочки i поклав у полумисок.

Мишко опустив на мерзлу рибу голову i так застиг.

– Поглянь! – з цiкавiстю сказав Сергiй. – Розморожуе, iй-iй розморожуе!..

Вiктор, повернувшись на свое мiсце, теж подивився на пiнгвiна.

– Годi, – вiдвернувся Сергiй, узяв чарку. – Усi ми гiднi кращоi риби, але iмо ту, що е… За дружбу!

Цокнулися й випили. Вiкторовi вiдлягло. Минуле невдоволення собою й iншими забулося, i «хрестики» забулися. Наче й не працював вiн нiде, а просто жив i придумував роман, що колись його запише.

Вiн дивився на Сергiя i йому кортiло всмiхатися. Дружба? Це те, либонь, чого в нього нiколи не було. Також, як i костюма-трiйки та справжньоi пристрастi. Життя було блiде i недолуге, воно не приносило з собою радостi. Навiть пiнгвiн Мишко, i той був якийсь засмучений, немов i вiн пiзнав лише блiдiсть життя, без фарб i емоцiй, без радiсних сплескiв душi, без захвату.

– Слухай-но, – запропонував раптом Сергiй. – Давай ще по однiй та пiдемо прогуляемося.

Втрьох!

На вулицi було тихо i пiзно. Усi дiти вже спали. Вуличнi лiхтарi загасли, i пороша освiтлювалася лише випадковими вогнями, випадковими освiтленими вiкнами.

Вiктор, Сергiй i Мишко неквапно йшли вiд будинку до пустиря, на якому стояли три голубники. Хрумтiв снiг пiд ногами. Морозне повiтря кололо щоки.

– О, диви! – зробивши кiлька швидких крокiв уперед, мовив Сергiй, зупинившись бiля людини, що лежала пiд голубником на снiгу, у синьому потертому пальтi. – Твiй сусiда! Полiкарпов.

Квартира тринадцять. Треба вiдтягти його до найближчого парадного i притулити до батареi, бо замерзне!

Разом вони взялися за комiр синього пальта i потягли п’яного Полiкарпова по снiгу до найближчоi п’ятиповерхiвки. За ними незграбно йшов пiнгвiн Мишко.

Коли Вiктор i Сергiй вийшли з парадного, вони побачили Мишка, що стояв нiс до носа з великим двiрняком. Вони нiби принюхувалися одне до одного. Побачивши людей, якi вийшли з парадного, собака утiк геть.