Добрий ангел смерті

Тiльки небо дозволяло собi мiняти колiр, а так усе те саме.

Десь у коридорi пролунав неясний, але дивовижно гучний механiчний голос. Я пiдскочив до дверей, вiдчинив iх i прислухався.

«Фельдшеру срочно прiбить в третiй цех!» – знову повторив механiчний голос гучного зв’язку.

Цей голос iще разiв зо три викликав фельдшера в третiй цех, а потiм знову стало тихо.

Несподiвано, хвилин через двадцять у каюту прийшла Даша. Вона була одягнена в колись бiлий робочий комбiнезон, на головi – зелена косинка. Обличчя червоне i в очах – вогники.

– Короткiй день! – з посмiшкою сказала вона, стягуючи косинку i розсипаючи по плечах каштанове волосся. – Конвеер остановiлi…

– А чево? – запитав я.

– ЧП. Девчонкi п’яново Мазая в углу зажалi i головку ему отрезалi. Пока однi держалi, Машка ету головку в дозатор бросiла, так што она с рибой в какую-то консерву попала… Там такой хай поднялся! – Даша розсмiялася. – А он бегает, конвеер остановiл, начал банкi откривать – iскать средi сельдi свой кончiк…

– Ну i как, нашол?

– Где там! Пятсот банок с лiнii вишло – все не откроеш, да i еслi б нашол, он што, ево обратно стал би прiшiвать? А?

Я знизав плечима.

– Сейчас врачi всьо могут прiшiть, кроме голови, – сказав я.

– А где у нас тут врачi? У нас тут одiн фельдшер – Коля, он раньше ветерiнаром бил, а потом на людей переучiлся. Он прiшол, облiл Мазаю обрезок зельонкой i бiнтом замотал – вот i всьо прiшiванiе! Вот кто-то консерву купiт! Ха! Подумает, што ето печень трескi попала!!!

Веселощiв Дашi я подiлити не змiг.

«Інша рiч могили ночами розкопувати?» – ехидно зреагувала на мiй настрiй моя ж думка. «Ну, могили – це щось зовсiм iнше, – заперечив я iй. – У могилi коли хто лежить, так тiльки мертвий, якому все одно – розкопають його могилу чи нi. Може, йому навiть приемно буде – бачиш, мовляв, i пiсля смертi у когось до нього справа…»

Даша, не соромлячись моеi присутностi, переодяглась у рожевий сарафан, вмила обличчя i руки. Потiм, усе ще з посмiшкою на круглому обличчi, всiлася на свою койку.

– Ночью шторм будет, так што севодня пiть нельзя, – сказала вона. – Кушать хочеш?

Я замислився. А вона тим часом нахилилася пiд стiл i витягла звiдти двi бляшанки «Каспийской сельди».

Щось у мене на обличчi скривилося, видно, коли я побачив цi бляшанки, i Даша, хихикнувши, сказала:

– Не бойся! Ето старая партiя, сюда девчонкi нiчево не бросалi…

Ми пообiдали, але задоволення вiд iжi я не вiдчув.