Гра у відрізаний палець

У парадному за скляною стiнкою сидiв лiтнiй охоронець у камуфляжi, видно, вiдставник.

– Куди? – запитав вiн Вiктора.

– До Івiна, в шiстдесят другу. Вiн на мене чекае.

Охоронець кивнув у бiк лiфта.

Лiфт був чистенький, усерединi висiло дзеркало. Пiднiмався вiн угору повiльно й беззвучно, i Вiктор подумав, що коли-небудь i на свiй восьмий поверх пiднiматиметься на лiфтi. Щоправда, в нових будинках лiфти швидко набувають загидженого вигляду i такого ж запаху. А тут навiть пахло, здавалося, дезодорантом.

Зупинившись перед високими подвiйними дверима, Вiктор прислухався.

Минула хвилина, але з-за дверей не долинуло бiльше нi звуку. Вiктор iще раз подзвонив. Потiм iще раз.

Хвилин через десять спустився вниз, хотiв запитати охоронця, чи бачив той Івiна. Але охоронця не було. За скляною загородкою на столi лежала розкрита книга, а ii читач був вiдсутнiй.

На вулицi Вiктору довелося деякий час побродити в пошуках телефону.

Потiм з’ясувалося, що потрiбен жетон, i доки вiн знайшов газетний кiоск iз жетонами, минуло ще хвилин п’ятнадцять. Нарештi, зачинившись у телефоннiй будцi, вiн набрав номер Івiна.

«На жаль, нiкого немае вдома, – повiдомив автовiдповiдач. – Залиште ваше iм’я та номер телефону. Вам передзвонять».

Вiктор набрав номери двох iнших колишнiх киян, але там, як i ранiше, не знiмали трубки.

Щось пiдказувало Вiктору, що цi люди спецiально сховалися, що вони не хочуть iз ним говорити.

Поки повертався в готель, Вiктор заспокоiвся. Вирiшив знову подзвонити увечерi, а якщо не додзвониться – то вже вночi або вранцi. В усякому разi, в нього е час до завтрашнього вечора. Потяг близько дев’ятоi, так що майже вся недiля в його розпорядженнi.

Прилiг вiдпочити i прокинувся тiльки пiд сьому. Знову подзвонив. Прослухав повiдомлення автовiдповiдача та довгi гудки iнших номерiв.

Пiднявся в готельний буфет на третьому поверсi. З’iв салат iз овочiв i бутерброд iз салямi, залишивши натомiсть п’ятнадцять тисяч рублiв.

Вночi прокинувся близько третьоi i, набравшись хоробростi, знову набрав номер Івiна. Той же результат.

До ранку Вiктор змирився з очевидною даремнiстю цiеi поiздки. Зiбрав сумку. Спустився з нею вниз.

Пiдiйшов до адмiнiстратора, дiстав з гаманця п’ятсот двадцять тисяч.