Гра у відрізаний палець

Готель «Мауер», що розташовувався в довгiй триповерховiй будiвлi, виявився переповненим неграми. Навiть перед стiйкою реестрацii стояло декiлька. Іншi вже сидiли за кавовими столиками фойе й чогось чекали. Один лiтнiй негр iз сивим волоссям пив каву – вiн принаймнi мав респектабельний вигляд.

– Слухай, може, пiдемо в iнший готель? – запитав Сахно.

– А ти що – расист?

Сахно промовчав. Потiм скривив губи в посмiшцi:

– Ага, я й забув! Ти ж спец по Африцi.

Номер iм дали на третьому поверсi з вiкном на вулицю.

– Я на цьому! – Сахно кинув свою валiзу на лiве лiжко.

«Звiдти телевiзор дивитися зручнiше», – зрозумiв Нiк i мовчки пiдiйшов до другого лiжка.

– Так, а де ванна й туалет? – запитав Сахно i вийшов у коридорчик номера.

Нiк пiдiйшов до вiкна. Вулиця перед готелем була безликою й сiрою. Двi офiснi будiвлi навпроти, жодного дерева.

Із ванни почувся шум душу. Сахно щось неголосно спiвав. Прислухавшись, Нiк начебто уловив мелодiю знайомоi з дитинства революцiйноi пiснi.

Хвилин через п’ять пiсня закiнчилась, i Сергiй iз мокрою головою повернувся в кiмнату. Голий, на стегнах зав’язаний бiлий рушник, у руках – двi склянки.

– Ну що? Вино чи горiлка? – запитав вiн.

– Вино, – сказав Нiк, зiтхнувши.

Сахно полiз у валiзу, дiстав пляшку портвейну, вiдкоркував. Налив по повнiй склянцi.

– За благополучне прибуття! – Вiн пiдняв свою склянку й кивнув Нiку.

Потiм вiн «викачав» з Нiка коричневий конверт iз грошима. Заглянув досередини.

– Нiчого, на першi днi вистачить! – прокоментував вiн побачену суму. – А там, напевно, ще принесуть? – i вiн подивився на Нiка з хитрою посмiшечкою.

Випивши двi склянки, вiн знову одягнувся в джинсовий костюм, засунув у нагрудну кишеню складену навпiл пачку дойчмарок. Тепер його обидвi нагруднi кишенi вiдстовбурчувалися так, що здавалося, ось-ось прорвуться.

– Ти б хоч паспорти витягнув, – порадив йому Нiк. – Не вкрадуть.

– Нiчого! Все свое ношу з собою! – сказав на це Сахно. – Так, я пiду прогуляюся. Може, де-небудь ковбасу на вечiр знайду. А ти роби, що хочеш!

– Зажди, – зупинив його здивований Нiк. – До нас можуть прийти…

– Не до нас, а до тебе. Ось ти i стережи номер. Бувай!

Гримнули дверi, й Нiк залишився сам. Вiдчував себе повним iдiотом. Настроем знову командувала втома.