Гра у відрізаний палець

Зруйнував усе до решти, а тепер кличе випити з ним кави.

«Але ж це правда, – думав Нiк. – Те, що вiн говорить. Чого йому мене обманювати? Значить, стiльки квартири тут i коштують».

Адже вiн там, у Душанбе, запитував у Івана Львовича про квартири, про цiни.

«Не турбуйся! – сказав тодi Іван Львович. – Усе по кишенi». По якiй кишенi? По чиiй?

– Ну так що, вип’ете кавусi? – Рибалка повторив свое запитання, вже тримаючи в руках бiдончик зi спiйманим рибним дрiб’язком i вудку.

– Спасибi. Вип’ю.

Вони пiднялися по стежинi на пагорб.

– Тут моя теща живе, – кивнув на будинок рибалка. – А я собi он побудував.

Метрiв за вiсiмдесят попереду вирiс цегляний триповерховий красень-будинок.

Нiк вiдразу виповнився заздрiстю й пошаною до цього чоловiка.

– Що, самi побудували? – перепитав.

– В основному сам. Інодi брав на допомогу то сина, то дядькiв iз ближнiх сiл.

– Так ви будiвельник?

– Я? – Рибалка посмiхнувся.

– У мене в роду теж письменник був. По батькiвськiй лiнii. Я до пуття з родацтвом так i не розiбрався. Сергеев-Ценський.

– Та ну! Значить, не даремно вас сюди занесло! Вiн же, здаеться, в Криму жив, на Украiнi!

Зайшли в будинок. Вiдразу потрапили до простороi кухнi зi старовинним шкiряним диваном iз роздутим пружинним сидiнням i високою дерев’яною спинкою, що закiнчувалася дзеркалом.

Перед диваном стояв довгий сосновий стiл.

– Сiдайте! – кивнув рибалка. – Я зараз.

Нiк усiвся, провiв долонею по гладенькiй стiльницi.

– Це теж моя робота, – озирнувшись сказав рибалка.

Вiн запалив плиту. Задзижчала кавомолка в його руках. По дерев’яних сходах спустилася сонна жiнка в нiчнiй сорочцi. Спустилася, втупилася розгубленим поглядом у Нiка, потiм у хазяiна.

– Валю, ти що, не сам? Ой! – Вона хутко подалася нагору i хвилин через п’ять спустилася вже в халатi.

– Це моя дружина – Свiтлана.

– Нiк, – вiдрекомендувався гiсть. – Даруйте, я не хотiв вас обтяжувати.

– Я його на каву покликав, – пояснив Валентин своiй дружинi. – З Душанбе приiхав…

– Менi теж кави, – попрохала Свiтлана.

«Красива жiнка», – подумав Нiк, дивлячись на дружину Валентина. Витончена, висока, великоока. Щось аристократичне в нiй е.

Згадав про свою Таню. Вона теж була вродлива, але ii краса була приземлена, селянська. Це не гiрше i не краще.