Ключі Марії

– Ви дверi не зачиняйте, а тiльки прихилiть! Щоб я знову не вставав! – крикнув йому в спину старий.

Роздiл 18

Львiв, травень 1941. Професору повертають повний контроль над помешканням

Вийшовши з управлiння НКВС на вулицю, Курилас побачив неподалiк свою служницю в обшарпаному плащi, з якого стирчали клаптi вати, вона кинулася до нього з плачем i стала дякувати, що ii порятовано. Обличчя ii було змарнiле й зi слiдами синцiв. Нею трусило.

– Чому ти в плащi? – запитав Курилас.

– Чому? Бо пiдсподом нiц нема. Все з мене постягали.

– Хто?

– Та всiлякi лярви, якi там сидять. Проститутки – от хто. Але вони дiти трудового народу. Їм усе можна. Заберiть мене хутчiш додому.

Їх посадили до авта у супроводi молодого офiцера, якому полковник доручив нести релiквii, загорнутi в полотно. Бiля будинку пiд брамою стояла вантажiвка. Кравцов, зiпершись спиною на кабiну, закурював самокрутку. Водiй порядкував на кузовi, соваючи набитi валiзи.

– Падганi iх там, – сказав Кравцов до офiцера. – Заебалi. Такой цирк устроiлi! Мала таво, што мамаша старая бальшевiчка, так ещьо i синок етай старай шлюхi замначальнiка тюрьми работает. Представляеш?

– Да вот я как чуствавал, шо будет непроста.

– А у нас нiкада проста не бивает. Он, нас, блять, всегда пад танк брасает.

Курилас пiднiмався по сходах, вiдчуваючи неймовiрну втому. За його спиною тюпали офiцер i служниця. Зайшовши до передпокою, вони побачили бурхливий рух.

– О! – визвiрилася на Куриласа мамаша. – Явiлся – не запилiлся! Пасматрiте на нево! Аказуваецца ми ему меша-а-алi! Теперь нас на улiцу? Да? С ребьонкамi? О! А ета хто! – показала рукою на служницю. – Да ета ж враг народа! Єйо на Сiбiрь упечь нада! Скатiна! Палавой тряпкай чуть меня не ударiла!

Мамаша по тих словах кинулася до служницi, намагаючись вхопити ii за волосся, але та несподiвано буцнула ii головою, певно, в тюрмi навчившись такого вибрику.

– Малчать! – гаркнув на них вiйськовий i поклав руку на кобуру.

Всi миттю вмовкли i витрiщили настрашенi очi.