Ключі Марії

Але монети, медальки, iржавi залишки шмайсерiв часiв Другоi свiтовоi йому iнодi попадалися i вирушали далi покупцям, яких вiн знаходив в iнтернетi. Покупцi були «дрiбнi», але ж i товар у нього теж вирiзнявся доступнiстю i дешевизною. Торгiвля таким товаром швидше скидалася на спорт, нiж на бiзнес.

З Адiком вони iнодi зустрiчалися. Той приiжджав до Киева раз на пiвроку у справах i перед вiд’iздом зазвичай телефонував Олеговi i запрошував його на вечерю, на велику, щедру вечерю в дешевiй каварнi. При зустрiчах вiн майже нiчого не розповiдав про свое життя.

Казка стала бувальщиною навiть швидше. Днiв через десять Адiк покликав Олега Бiсмарка повечеряти до недешевого ресторану. Правда, не встиг Олег уважнiше вивчити хитромудрi назви iталiйських страв, як Адiк забрав з його рук меню i попросив довiритися його смаку.

– У тебе ж трудова книжка вдома? – запитав вiн хвилин за двадцять, накручуючи виделкою spaghetti primavera.

Олег, пережовуючи, кивнув.

– Завтра пiдеш оформлятися на роботу! У Софiйський заповiдник.

Спiвтрапезник трохи не вдавився. Закашлявся, прикриваючи рот долонею i дивлячись на Адiка водночас обурено i здивовано.

– Ким? Куди? – нарештi прокашлявшись, запитав Олег, i в його голосi прозвучав здоровий скептицизм.

– Черговим електриком! – на Адiкових губах з’явилася самовпевнена посмiшка.

– І на яку платню?

– Коли людина йде на роботу у святе мiсце, хiба вона думае про платню? Ти гадаеш, я пiшов працювати у вiддiл культури киiвськоi мерii заради п’яти тисяч в мiсяць?

Олег Бiсмарк раптом побачив у злегка примружених очах одесита вiдповiдi на всi питання. Побачив, заспокоiвся, кивнув i опустив погляд на охололi спагеттi.

– Їж-iж, – пiдбадьорив його Адiк. – Чорний археолог чорному археологовi поганого не порадить.

Роздiл 2

1099 рiк. «Хронiка лицаря Ольгерда з Галича, писана Року Господнього 1111, коли покинули ми з Божою помiччю Святу Землю й рушили в Русь, пробувши тут повних дванадцять рокiв i втративши половину товаришiв»

«Прибули ми, семеро, на Святу землю з Галича Року Господнього 1099 на генуезькому кораблi, що пiдiбрав нас у Константинополi, й вiдразу потрапили на службу до Танкреда Тарентського з Нормандii.