Ключі Марії

А бабуся послала iх дуже далеко. Вона взагалi грубiянка. Якщо я матюкнусь, то мене вiдразу по губах, а сама може таке сказати, що нi в п…зду, нi в красну армiю.

– Нi фiга собi! – здивувався Бiсмарк i розсмiявся, через що Катя теж посмiхнулася.

– Де це ти таких виразiв набралася?

– А де ще, у бабусi! – розсмiялася тепер дiвчинка.

– Щось менi твою бабусю чекати розхотiлося, – напiвсерйозно вимовив Олег.

– Та почекайте! – попросила Катя. – Менi тут однiй все одно нудно. А ви – прикольний.

– Та менi теж так просто сидiти нудно, – гiсть розвiв руками. – Тодi розкажи щось про прадiдуся. Все ж не у кожноi прадiдусь академiком був. Може, щось батьки про нього розповiдали цiкаве?

– Розповiдали! – пiдхопила Катя. – Розповiдали, як до нього колега з Нiмеччини приiжджав. І вони хотiли удвох залишитися, а до них якогось типа приставили, щоб за ними стежив. Вони вдвох його споювали i вкладали на той диван, – вона показала на старовинну софу з високою спинкою, що закiнчувалася дерев’яною панеллю з дзеркалом.

– Класний у тебе прадiд був! Менi б такого! – з запалом вимовив Олег.

– Чому був? – здивувалася дiвчинка. – Вiн i е. Вiн просто живе тепер далеко, тому не приiжджае.

– Вiн що, живий? – очi Бiсмарка округлилися.

– Ну так. У Грецii, на якомусь острiвцi. Там же островiв – десять тисяч.

– Це тобi бабуся сказала? – не без ехидства недовiрливо перепитав Олег.

– Нi, не бабуся! Дiдусь!

– О! Про дiдуся ти менi ще нiчого не розповiла.

– І не буду, якщо ви менi не вiрите.

– Та вiрю, вiрю! Розкажи! – почав ii прохати Бiсмарк.

– Я пожартувала.

– Про що? Про те, що прадiдусь живий?

– Нi, про те, що дiдусь сказав! Дiдуся я не знала. Вiн до мого народження помер. А про прадiдуся бабуся казала. Вiн давно в Грецiю переiхав. І навiть фотографii присилав. Я зараз знайду.

Катя схопилася зi стiльця i втекла з вiтальнi.

Олег простягнув руку до пачки листiв, узяв декiлька верхнiх, пiднiс до очей. Усi вони були дiйсно адресованi археологовi, всi не розпечатанi. І штемпель на мiсцi зворотноi адреси стояв однаковий, iнодi трохи не чiткий.

«Громадська органiзацiя “Інститут-архiв”», – розiбрав Бiсмарк. І тут же почув кроки Катi. Встиг сховати листи до кишенi, перш нiж дiвчинка повернулася до кiмнати.