Ключі Марії

 – Польський Георгiй Георгiйович?

– Це прадiдусь, – поправила його дiвчинка. – Вiн вже давно не вдома! – на ii личку засвiтилася пустотлива посмiшка.

– А-а, вибач! Я розумiю. Але я хотiв про нього поговорити, я пишу iсторiю украiнськоi археологii.

Дiвчинка ще раз усмiхнулася i пропустила його в передпокiй, почекала, поки вiн скине куртку i роззуеться, i провела до простороi кiмнати. На стiнах – картини i фотографii в рамах, пiд великим вiкном – круглий стiл, накритий синьою скатертиною з бахромою по краю. На столi – червона кришталева ваза для квiтiв, листи, якiсь документи.

– Сiдайте! – кивнула дiвчинка на крiсло. – Бабуся скоро прийде.

– А можна з тобою поговорити? Як тебе звуть? – Олег постарався якомога привiтнiше заглянути в обличчя правнучцi археолога.

– Катя, – вiдповiла вона i сама всiлася за стiл. – А про що ви хочете поговорити? Про результати ЗНО?

– Нi, – запевнив вiн Катю. – Чому ти так думаеш?

– Та зi мною всi хочуть про це поговорити. Ну, провалила я ЗНО, i що? Я ж в унiверситет i не збиралася.

– А куди ти збираешся?

– А нiкуди! Хочу спочатку до дорослого життя придивитися. Може, менi в ньому взагалi не сподобаеться?

– А ти прадiдуся добре пам’ятаеш? – перевiв Олег розмову на важливiшу для нього тему.

– Звичайно! Дуже добре!

– Вiн часто в археологiчнi експедицii iздив?

– Часто. І на конференцii, i просто копати. Інодi цiлi коробки черепкiв рiзних привозив, просто на пiдлозi у себе в кабiнетi розкладав, потiм намагався iх, як пазли, складати.

Розмовляючи з Катею, Олег придивлявся до акуратноi стопки листiв праворуч вiд вази для квiтiв. Ім’я адресата було надруковане, а на мiсцi зворотноi адреси стояв вiдбиток синього штемпеля. Олег уже побачив, що верхнiй лист був адресований прадiдусевi Катi, археологовi Польському. Здалося дивним, що пачка старих листiв, якi до того ж виглядали не вiдкритими, просто так лежала на обiдньому столi.

– Катя, а ти можеш менi його кабiнет показати?

Дiвчинка замотала головою.

– Ключ у бабусi, вона туди нiкого не пускае.

– А що, хтось уже просився?

– Так, кiлька разiв. Нещодавно один старий, який нiби з прадiдусем працював, у його кабiнет проривався. Бабуся його мало зi сходiв не спустила. А тиждень тому цiлий натовп приходив – четверо. З його колишньоi роботи. То вона iх i на порiг не пустила.

– А що вони хотiли? – пожвавився Бiсмарк.

– Сказали, що дисертацiю про прадiдуся пишуть. Просили його записи i щоденники. Навiть грошi бабусi пропонували.