На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Ключі Марії» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Ключі Марії

Автор
Дата выхода
01 февраля 2021
🔍 Загляните за кулисы "Ключі Марії" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Ключі Марії" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Андрей Курков) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Події у новому романі Андрія Куркова та Юрія Винничука розгортаються одразу в трьох сюжетних зрізах: Хрестовий похід 1111 року, описаний у Хроніці лицаря Ольгерда з Галича, початок Другої світової у Львові та Кракові, а також сучасний період. Хто така Діва, і чому на неї полюють декілька століть поспіль, ким насправді є чорний археолог Олег, і головне – куди ведуть двері, які можна відчинити ключами Марії? Про це дізнаєтеся зі сторінок одного з найбільш очікуваних романів сучасної української літератури останніх років.
📚 Читайте "Ключі Марії" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Ключі Марії", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Уже не видно було львiв’ян, якi прогулюються повагом, розкланюються, приклавши руку до капелюха, усi намагалися, мов щурi, оглушенi гучномовцями, хутенько прошмигнути повз стiни. Зате повагом тепер проходжувалися окупанти з Росii, повбиранi в конфiскований у мiсцевих одяг. Їм ця гучна музика не заважала, вони до неi звикли, вона напоювала iх гордiстю за великий советський народ.
З початком травня 1940-го на вулицях позникали «снiговi баби», як львiв’яни називали росiянок, що прибули сюди в своiх звичних куфайках i валянках, замотанi у вовнянi хустини.
В iсторика Остапа Марковича були уродини. Зiбралося вузьке коло друзiв. Курилас подарував товаришу сорочку i краватку. На цю пору такi речi вже стали дефiцитом, але пiдпiльно ще можна було дещо добути, бо окремi крамарi, побачивши, як наiзники скуповують все пiдряд за безцiнь, поховали товари i зачаiлися.
Гостi частувалися навстоячки, розбившись на маленькi групки.
Степан Шурхало, який викладав латину, вивiв Куриласа на балкон покурити.
– Дурний я, що не втiк, – зiтхнув. – А тепер потрапив у безвихiдь.
– Що таке?
– Мене змушують доповiдати щотижня про всi розмови на кафедрi.
– Чому саме тебе?
– Бо я iм близький соцiяльно. З пролетарськоi родини.
– О, Господи! – похитав головою Курилас. – Днями до мене забiгав попрощатися один наш спiльний знайомий саме з такоi нагоди: його теж змушували доповiдати. Я здивувався: «А то чого? Та ж ти походиш з пролетарськоi родини». А вiн: «Власне! Це i е причина.
Обое розсмiялися.
– Хто ж то? – запитав Шурхало.
Курилас визирнув з балкону на вулицю. Перехожих не було. Вкiнцi вулицi стояло темне авто.
– Не скажу, – промовив глухо, – поки не довiдаюся, що йому це вдалося. Сам розумiеш…
– Звiсно.
– Але чого ти переживаеш? – знизав плечима Богдан.







