Ключі Марії

Вони привiтали нас голосними вигуками. Інша iхня група щось розкопувала на мiсцi давнiх стаень Соломона. Яма вже була доволi глибока, бо виднiлися лише голови копачiв. Іншi вiдгортали викопаний пiсок набiк.

– Що вони шукають? – запитав я в Луки, та вiн знизав плечима.

Раптом озвалася дiвчина i швидко щось залопотiла. Лука переклав:

– Вона каже, що лицарi шукають Ковчег Завiту. Але намарне.

– Там його нема? – запитав я.

– Нема, – вiдповiв Лука. – Вона знае де, але не скаже.

– Що воно таке, цей Ковчег Завiту?

– Це двометрова скриня з акацii, оздоблена золотом зовнi i зсередини, – пояснив Лука.

 – У нiй зберiгаються Скрижалi Завiту, себто двi кам’янi плити з заповiдями Божими. Ковчег надiлений магiчною силою. Вiн несе того, хто несе його, а також рiвняе гори й долини. Сховав його цар Йосiя, i вiд тii пори нiкому невiдоме мiсце сховку.

– Але дiвчина знае?

– Можливо, саме тому ii й розшукують. Але хрестоносцi вже не вартi того, щоб володiти такими релiквiями.

Господь вiд них скоро вiдвернеться через iхнi чвари.

Вступили ми до мiста, коли вже стало сутенiти. Мiсто зажило тим життям, яким жило й ранiше, до того, як ми прийшли сюди i все живе знищили. Купцi згортали ятки, водники з порожнiми бурдюками втомлено сидiли у затiнку – надходила вечiрня прохолода, спрага вже нiкого не турбувала. На вулицi вийшли жiнки з вiдкритими обличчями i звабливими поглядами – наставала iхня пора. Вони проводжали нас теплими поглядами i лагiдними усмiшками.

Коли дехто з наших пiддавався звабi й зупинявся, князь гримав на нього, i той, незадоволено буркочучи, наздоганяв товариство.

Ми прямували на заiзний двiр, що його тримав купець Рупрехт з Гейдельберга. Ми йому i його родинi врятували життя, визволивши з сарацинського полону, i вiн обiцяв нас тодi гостити безкоштовно. Вiн видiлив нам кiлька покоiв, панну ми поселили з братом Лукою i занесли iм вечерю, щоб дiвчина не потрапляла на очi тим, кому не варто ii бачити.

Самi ж повечеряли внизу.

– Що то за юнак з вами? – запитав Рупрехт знiчев’я.

– Вiдбили в сарацинiв, – вiдказав я. – Наш хлопець.

– Теж з Русi?

– Нi, але наш.

Вiн кивнув i пiшов наливати нам пиво. Вiн i ранiше задовольнявся сухими вiдповiдями, тож i цього разу швидко втратив iнтерес».

Роздiл 9

Киiв, жовтень 2019. Що робити, коли до вас прийшли невiдомi?

За вiкном шелестiв жовтневий дощ. Шелестiв похмуро i монотонно.