Діамант Раджі=The Rajah’s Diamond

Може, у вас, мiстере Гартлi, е якiсь заперечення? Я за одну чи двi брошки не сперечатимусь.

– Сер, послухайте, – вигукнув Гартлi, – ви пропонуете неможливе! Самоцвiти не моi, я нi з ким не можу дiлитися, байдуже, у яких пропорцiях.

– Ах, вони не вашi? – ущипливо спитав Реберн. – І ви не можете нi з ким подiлитися, так? Що ж, тодi дуже шкода, тепер я зобов’язаний вiдвести вас до полiцii. До полiцii – ви тiльки задумайтесь над цим, – мовив Реберн, – подумайте про ганьбу ваших шановних батькiв, подумайте, – провадив вiн далi, беручи Гаррi за зап’ясток, – про колонii i день останнього суду.

– Нiчим не можу зарадити, – схлипнув Гаррi. – Я тут не винен. Ви ж не хочете пiти зi мною на Ітонський майдан.

– Нi, – вiдповiв чолов’яга, – звiсно, нi. Я хочу подiлитися з вами цими цяцьками тут. – Кажучи це, вiн зненацька щосили скрутив руку Гаррi.

Гаррi не змiг притлумити зойку, рясний пiт виступив йому на обличчi. Бiль i страх, мабуть, пожвавили йому розум, – хай там як, але цiеi митi вся ситуацiя зненацька постала перед ним зовсiм iнакше, вiн побачив, що йому нiчого не лишаеться, як погодитись на пропозицiю негiдника, сподiваючись дiстатися дому i примусити садiвника вiддати крадене за сприятливiших обставин, коли на ньому самому вже не буде нiяких пiдозр.

– Я згоден, – кивнув вiн.

– Ну й ягня, – глумився садiвник. – Я ж бачив, що ви нарештi збагнете свiй справжнiй iнтерес. А коробку, – провадив вiн далi, – я спалю разом iз садовим смiттям, це така рiч, яку цiкавi можуть упiзнати; ну а ви збирайте своi цяцьки i кладiть до кишенi.

Гаррi скорився. Реберн спостерiгав за ним, i час вiд часу яскравий полиск з новою силою розпалював його пожадливiсть, то один, то другий дiамант вiн вихапував з секретаревоi частки й додавав до власноi.

Упоравшись, обидва пiдiйшли до дверей на вулицю, Реберн обережно прочинив iх i роззирнувся. Перехожих, певне, не було, бо вiн, раптом схопивши Гаррi за карк, щосили нагнув бiдолаху i, тримаючи обличчям до землi, так що той бачив саму брукiвку та пороги будинкiв, десь пiвтори хвилини тягнув його за собою спершу вниз однiею вулицею, потiм угору другою.

Коли напiвзомлiлий Гаррi пiдвiвся, з його носа цебенiла кров, а пана Реберна вже й слiд прохолов. Бiль i злiсть доконали бiдолашного хлопця, з розпачу, гучно схлипуючи, вiн розплакався серед вулицi.