Інтронізація

Гвiам похнюплено пiшов, а Джо сiв на диван. Летюк сiв навпроти.

Сидiли й дивилися одне на одного.

– Ти iж, iж яблуко, – порадив Летюк, – воно дуже смачне.

Не дотулився. Поклав на столик, потер рукою пiдборiддя.

– Тепер зрозумiв, що таке розмарин при розумi? – допитувалася колежанка.

– Нi, – щиро й сердито вiдповiв.

– Розум мае не просто бути, вiн мае повсякчас тремтiти, аби не шукав нiхто розмарин по ночах, коли достатньо одного поруху до телефону. Розум мае бути хитрим. Щоб людина досягала цiлi найкоротшим шляхом, не плодячи надмiрностей та проблематики.

Бритва Оккама – це ж не принцип, це фактор розтину розуму.

Та й закрила дверi.

Сидiли навпроти одне одного – Джо та Летюк.

– Розiтнув, кажеш, розум? – похмуро запитав Джо.

– Просто подумав, – почув вiдповiдь.

– А я, значить, не подумав, тупо побiг виконувати свою дурiсть? – хмурнiв i хмурнiв.

– Нi, ти теж мислиш. Але значно дрiбнiшими категорiями. Не винахiдливо. Тому йдеш довше, або взагалi дуже звивистою дорогою.

Тобi не вистачае масштабностi. Всеохопностi не вистачае. Ти починаеш блукати навпомацки, бо з одного краю свiту не бачиш iншого, щоб визначити найкоротший шлях.

– А ти бачиш?

– Я – бачу, – потвердив Летюк. – У крайньому випадку стараюся бачити. І не рушаю, доки не окину поглядом усе.

– Дивися, не ослiпни, – порадив Джо. – Бо iнколи вибухае перед самими очима. Несподiвано.

– Можна передбачити все, – не погодився Летюк. – Навiть несподiваний вибух. Бо все мае закономiрнiсть. І все випливае з того, що було перед ним.

Тiльки вивчивши iсторiю, можна творити ii далi. Інакше витвориш трагедiю.

– Трагедiя теж iсторiя, – знав i Джо основи наук та фiлософii.

– Не заперечую, – стенув плечима опонент, – але коли iсторiя складаеться з одних трагедiй, то е трагiчна iсторiя. А мае бути нацiлена в майбутне.

– Яблука сорту «Розмарин» – це майбутне?

– В конкретному випадку – так.

– А мiй розмарин – трагедiя?

– Нi, просто недоречнiсть, – звiвся Летюк, збирався йти спати.

Вже аж з сутiнкiв коридору повернувся назад.

– Хоча якщо ти закохався в Суррену, – додав, – то таки трагедiя.

– Бо ти ii зманив своiми яблуками? – зло перепитав Джо.

– Нi, я не збирався ii зваблювати чи зманювати, я просто швидко й у потрiбному напрямку вирiшив поставлене завдання й мимоволi перевернув iсторiю.

– Яку в бiса iсторiю ти перевернув?

– Історiю твого кохання, Джо. Якщо така була.

Пiшов, тiльки лiнолеум поскрипував пiд його капцями.