Дріт

Дрiт

Михайло Нечитайло

Збiрка Михайла Нечитайла вмiщуе дев’ять оповiдань. Це рiзнi за змiстом i за жанром твори, героi яких звичайнi люди: з рiзними характерами, долями i переживаннями. Цих людей ми можемо зустрiти в повсякденному життi. Але всiх iх поеднуе одне – вони прагнуть щастя, як прагнемо його i ми з вами. Книга не залишить байдужим нiкого, хто бажае зрозумiти себе i пильнiше придивляеться до своеi душi.

Михайло Нечитайло

ДРІТ

Дрiт

Очiкування неминучого дощу серед нестерпноi засухи – непевне заняття.

Бо радiсть – дощ рятiвний, мовляв, iде – вмить може змiнитися жахом урагану, градобою, руйнуванням усього i вся, де серед посвiжiлого повiтря стовбичиш ти розгублений i розчавлений з единою думкою – най би вже краще стояла нестерпна, але тиха та спокiйна спека.

Славка Пулюя чекала така радiсть, така радiсть – вилупитися пташеням хотiлося з яйця, аби наново узрiти цей прекрасний свiт.

Славко i Таня малися йти на бал. Славкiв «предок», мiсцевий меценат, влаштовував тii бали, як знак для довколишнього плебсу про приналежнiсть роду Пулюiв до аристократичних виверхiв.

Таня – з плебсу. Донька слюсаря з радiомеханiчного заводу та прибиральницi мiськоi автостанцii – куди вже нижче в низи.

Але… То Славкiв батько, вiдколи почав рахувати долари не купюрами, а пачками, раптом подiлив свiт на двi площини – бiлокiстяну й чорнопорепану. А Славко, студент студентом, ото хiба що при власнiй хатi, до тих подiлiв ще чи не дорiс, чи не вколотився в iх сутнiсть – виокремив з чорнопорепаних свiтiв собi Таню; й так у неi вкипiв, так уплiвся в ii очi, в коси влип, у стан завився, що де б не йшов, на що б не зирив – спершу перед очi ставала Таня, а вже потiм з-поза неi проступав свiт.

Мати бундючилася:

– Не рiвня.

Батько поблажливо гладив вуса:

– Байдуже, хай зiб’е оскому на простих сирах, аби до вишуканiших зi знанням справи пiдступав.

– Таня – не сир, – видiлився гнiвно син.

 – Вона – любов моя одна. І я ii по ваших свiторозподiлах рвати не збираюся.

– Хай молодiсть пошкварчить, хай, – мружився батько, самовдоволено склавши на пузi руки.

– Не рiвня, – шипилася мати, вiдчуваючи в синовiм коханнi загрозу зведеному в аристократи роду Пулюiв.

Славко тiкав вiд «предкiв» до своеi хати, бо знав одне – яких би аристократичних верховiть не сягав рiд Пулюiв, Таня вже вписана до скрижалей того верховенства.