Венера в хутрі

– Побачення? Маете рацiю!

Чоловiк примружив очi, випустив iз люльки густу хмару диму i кивнув головою.

– Побачення. І що за побачення! Менi щастить на жiнок, розумiете? Незвичайно щастить. Пустiть мене в рай до святих жон i непорочних дiв, i рай стане… борделем. Хай Бог простить менi цей грiх! Можете менi повiрити.

– Охоче вiрю.

– От бачите. Знаете, кажуть: «Те, чого не скажеш своему найкращому друговi та своiй дружинi, скажеш чужаковi на битiй дорозi». Вiдкоркуй, Мошку, вино й принеси двi чарки, а ви зробiть менi ласку, випийте зi мною токаю та послухайте про моi любовнi походеньки, вишуканi, незвичайнi походеньки, найдивовижнiшi з усiх любовних походеньок, раритети, скажу я вам, як-от, наприклад, автограф Голiафа, даний фiлiстеровi, бо ж срiбняки, за якi Юда Іскарiот продав свого учителя, – зовсiм не рiдкiсть.

Я – можете повiрити менi на слово – так уже багато побачив по церквах Галичини та по Русi, що направду, то був не такий уже й нездалий гендель. Агов, Мошку!..

Шинкар прибiг пiдстрибом, сплюнув кiлька разiв через плече, вийняв iз кишенi коркотяг, оббив iз пляшки сургуч, здув крихти, а тодi взяв пляшку мiж своi худi колiна й, гучно крекчучи, витягнув корок.

А на довершення ще раз подув на пляшку й налив золотистого токаю у двi найчистiшi чарки, якi тiльки б могли знайтися в Ізраiлi. Боярин пiдняв свою чарку.

– За ваше здоров’я.

Вiн бажав менi щиро, одним махом вихилив чарку. Смакошем вiн не був, мав би довше смакувати вино, взяти на язик, потiм на пiднебiння.

Єврей, зазираючи йому в очi, вкрадливо казав:

– Це честь менi, що пан благодiйник знову завiтав до мене у доброму здоров’i. – Мошко на цих словах намагався стати в позу лева, ще й уважав за необхiдне розчепiрювати дряблi руки, що були, мов пощербленi вуха помпейських амфор, i переминатися з ноги на ногу, то вгору, то вниз, нiби натискаючи нiжний млинок.

– А як почуваеться милостива панi благодiйниця та любi дiтки?

– Добре! Добре! – мiй боярин налив собi другу чарку й вихилив ii, але робив усе, потупивши очi, немов засоромившись.

А коли еврея вже й слiд простиг, вiн знiчено глянув на мене, i я побачив, як вiн почервонiв аж до кiнчикiв вух. Довго мовчав, довго курив, налив менi вина, а тодi ледь чутно сказав:

– Я, напевно, видаюся вам смiшним. Гадаете собi, мабуть, – мае старий осел жiнку й дiтей удома, а менi збираеться оповiдати про своi романи, побачення та любовнi листи. Будь ласка, нiчого не кажiть, я й сам знаю.