Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

 – І священик попрямував до берега.

Олiвiя була вразлива, мабуть, занадто вразлива, щоб безпечно мiзкувати над натяками, якi кинув ii приятель, але той поспiшав за лiками вiд ii турбот. Таемничий зв’язок мiж його осяянням i випадковою розмовою про ставок i шинок мучив ii сотнями потворних символiв. «Зелений чоловiчок» став примарою, повитою огидними водоростями, вивiска корчми – людиною на шибеницi, а сам заклад – темним пiдводним притулком мертвих морякiв. Однак патер Браун обрав найшвидший спосiб розiгнати цi жахiття слiпучим свiтлом, яке було загадковiше за темряву.

Перш нiж зайшло сонце, щось повернулося в життя юнки i ще раз його перевернуло. Вона ледь здогадувалася, що саме про це тужить, поки раптово, немов сон, до неi повернулося старе, знайоме i все ж незбагненне та неймовiрне. Роджер Рук бiг по дюнах, але ще коли вiн був точкою на вiдстанi, панночка побачила, як вiн змiнився. Поки моряк наближався, вона розгледiла, що його темне обличчя освiтлене посмiшкою та радiстю. Роджер пiдiйшов прямо до Олiвii, нiби вони й не розлучалися, обiйняв ii i сказав:

– Слава Богу, тепер я можу пiклуватися про тебе.

Вона ледве збагнула його i почула, як сама питае, чому вiн такий щасливий.

– Розумiеш, – вiдповiв вiн, – я почув поганi новини.

Усi зацiкавленi особи, в тому числi й тi, хто не виявляв iнтересу, зiбралися на садовiй дорiжцi, що веде до будинку, аби вiдбути формальнiсть, тепер уже й справдi формальну. Юрист мав намiр прочитати заповiт i дати певнi поради. Крiм нього, тут був iнспектор, уповноважений безпосередньою владою, i лейтенант Рук, котрий неприховано пiклувався про свою даму.

Однi були дещо спантеличенi, побачивши високого лiкаря, в iнших викликав посмiшку присадкуватий священик. Гаркер крилатим Меркурiем вилетiв до ворiт, зустрiв усiх, привiв на галявину i покинув, щоб пiдготувати прийом. Вiн обiцяв за мить повернутися, i всi, хто бачив, як вiн метушиться, немов заведений, цiлком цьому вiрили, але поки що розгублено вешталися по галявинi.

– Вiн немов у крикет грае, – зауважив лейтенант.

– Вiн засмучений, – сказав юрист, – що закон не встигае за ним. На щастя, панна Крейвен розумiе нашi професiйнi труднощi. Вона запевнила мене, що довiряе моiй повiльностi.

– Хотiв би я, – раптово сказав медик, – так само довiряти його швидкостi.

– Що ви маете на увазi? – поцiкавився Рук, насупившись. – По-вашому, Гаркер занадто прудкий?

– Занадто прудкий i занадто повiльний, – сказав загадково лiкар.