Снулль вампіра Реджінальда

Двозначнiсть постскриптуму насторожувала. Ясна рiч, скарбiвничий при зустрiчi навiть без нагадувань поштиво поклонився би курфюрстовi Леопольдовi. Але суть сумнiвiв крилася в iншiй площинi. Август Пумпернiкель розумiв, що вiн iде до Брокенгарца. Без варiантiв.

Вiн не мiг збагнути iншого: хочеться йому туди iхати чи нi?

З одного боку, дорога далека. Трясучка в каретi, пил, солонi жарти ескорту. Трактири, заiжджi двори. Їжа, шкiдлива для делiкатного шлунка. Можливо, нiчлiг пiд вiдкритим небом.

Грабiжники, злиденнi жебраки, волоцюги. Собаки гавкiтливими зграями бiжать за екiпажем. Дiвки пропонують жирне молоко, немитi ягоди й своi сумнiвнi послуги.

Чотири днi туди, чотири – назад.

Бiльше тижня кошмару.

З iншого боку, Брокенгарц. Мiсцева Палата мiри й ваги – в арифметiв вона викликала поважний трепет. Еталонiзацiя життя – про неi, розумну та впорядковану, Пумпернiкель мав задоволення чути, але жодного разу не стикався безпосередньо. Розрахунок Еталона – нового замiсть старого, котрий зносився й спочивае на цвинтарi.

Те, що еталоном у цьому випадку був маг, лише додавало принадностi. Обчислювати приемнiше, якщо кiлькiсть невiдомих прагне до нескiнченностi.

Це знае будь-який арифмет.

– Їду, – вголос вимовив скарбiвничий.

І додав, у поривi натхнення зробивши блискавичний розрахунок:

– Їду з радiстю, затьмареною на одну третину.

CAPUT II

де риплять колеса й цокають копита, бряжчить зброя та iржуть конi, заходить мова про гармонiю чисел, а там – про найстрашнiшi жахи, що трапляються на свiтi

Вiн виявився пророком, цей Август Пумпернiкель.

Карету й справдi трясло. Не минуло й години в дорозi, а скарбiвничий уже отримав перший напад «морськоi» хвороби. Далi накотився другий, третiй, шiстнадцятий… Так, Пумпернiкель обожнював рахувати. Але вiн i гадки не мав, що його життя буде обтяжене фактами, пiдрахунок яких додасть проблем.

Краще вже овечок при безсоннi нумерувати…

– Вiзьмiть м’ятну пастилку, – зглянувся на бiдолаху Фортунат Цвях.

Венатор iхав верхи на гнiдому жеребцi, спiвав любовнi канцони й почувався чудово. – Кажуть, допомагае.

Пастилку скарбiвничий узяв.

Невдовзi переконався: не все те правда, що кажуть.

Снiдав вiн удома: гарячими булочками з маслом та суничним джемом, запиваючи iжу карафкою доброi кави. Обiдав – у трактирi бiля Ясних Задирок, селища стругальникiв. Годували тут дешево й сердито.