Снулль вампіра Реджінальда

Кров’яна, виходить, юшка з баранини, боби з гострою невiдь-чиею поребниною, редька зi шкварками, яйця зi смальцем.

Чорне пиво – рiкою.

Вечеряв – на заiжджому дворi дядечка Тiма, кульгавого дiдугана з викривленим уявленням щодо смачного та здорового харчування. Раки, варенi з хроном, наймiцнiша, аж дим iз вух, «хрiнiвка», свинячi нiжки в тертому хронi; пирiг зi спаржею, пармезаном i хроном, каша з равликiв iз додаванням молока та гiркого соку, вичавленого з…

Уранцi наступного дня до «морськоi» хвороби додалася «ведмежа».

– Можу закляття наслати, – запропонував Матiас Кручек, згорбившись у сiдлi.

Для теоретика, чоловiка дебелого, дiбрали кобилу-першеронку, – вона може нести лицаря при повному обладунку. Кiнь i вершник дуже були схожi одне на одного, що стало невичерпним джерелом для жартiвникiв iз ескорту.

У принципi, обидва чарiвники могли iхати в каретi. Але не хотiли, лише зрiдка забираючись у ii нутро – задушливе, курне, вщерть виповнене стражданнями Пумпернiкеля. Скарбiвничий потай був удячний магам за делiкатнiсть.

Вiн нi хвилини не сумнiвався, що Цвях iз Кручеком караються в сiдлах тiльки вiд жалю до ближнього.

– Мене бабуся навчила, свiтла iй пам’ять, вона знахаркою була. Так от – дещо пам’ятаю. А якщо помилюся – не смертельно. Вас i так несе, мов по купинах…

– Дякую, не треба, – вiдмовився скарбiвничий.

І не стримавшись, запитав:

– Пане Кручек, даруйте мою цiкавiсть… От ви – вiдома людина, маг вищоi квалiфiкацii. І раптом: бабуся, древнi рецепти! Порiвняно з вашими прогресивними методами…

– Наiвна ви людина! – замiсть друга дитинства, що помчав уперед, вiдповiв мисливець на демонiв.

 – Квалiфiкацiя! «Конвергентний динамiкум чудес» редагувати – це так, квалiфiкацiя. Злiсного люцифуга на нижнiх ярусах геени переслiдувати – квалiфiкацiя. А бiщику, чи пронос, угамувати – то вже певнiше по-давнiшому, до бабусi!

Гвардiйцi ескорту дружно заiржали, налякавши коней.

Вiд самого початку вояки доп’яли Пумпернiкеля своею безпосереднiстю та розвиненим почуттям гумору.

Вони пiдспiвували венаторовi, урiзноманiтнюючи канцони кепсько заримованими епiзодами з особистого життя. Вони втiшали меланхолiйного теоретика, знаючи всього один спосiб боротьби з нудьгою, – i самi дружно втiшалися за компанiю. Вони вголос коментували частi зупинки та бiгання скарбiвничого зза кущi на узбiччi.

Вони, мерзотники, навiть робили ставки: «море» чи «ведмiдь»?

Передаваний iз рук у руки, виграш знущально подзенькував.