Шмагія

Гусаки без голови бiгають подвiр’ям днiв по три, а коли й понад тиждень… Корiв доять рiдко, замiшуючи на темному, плямистому молоцi iдке протравлення чи дубову кору. Пити ж це зiлля чи робити сир-сметану ризикне хiба що запеклий некромант з метою приборкування повсталих iз пекла.

Зате собаки й коти виживали, навiть ставали отакими гарними.

– Таточко, хвала Вiчному Мандрiвцевi, здоровий. Вiн у матусi. Хворiе вона, матуся, давно-давно хворiе, ось вiн i сидить поряд… А Шишка в майстернi порядкуе. Йому до вечора в Пшибечани, братиковi Алоiзу п’ять сувоiв марокену вiдправляти й пiвтора сувою шагренi тисненоi.

Братик Алоiз вiд минулоi зими на торгiвлi, крамницю в Пшибечанах вiдкрив, баришуе. Як вiдправить Шишка, так вiдразу квасцi для вас замочить. Топтачiв iз дуботовками вiн до вашоi справи загодя найняв, чекають не дочекаються…

Ситуацiя прояснилася. Якби Андреа Мускулюс вiдчув найменшу неповагу, не зволiкаючи, подався б до iншого чинбаря, котрий бодай трiшки знаеться на чародiйському палiтурництвi. Хай i довелася б зайву добу мучитися дорогою до Граммiха чи Веселоi Б’елинi! Рiч тут була не в гординi, а в аурi.

Лiлльських дiвок i осiб, котрi iх супроводили, повиннi були зустрiчати з особливим пiететом i щирою радiстю – хоча капосна вдача незайманок неабияк ставала цьому на завадi. Інакше згодом у палiтурцi неодмiнно утвориться пiдступна трiщинка, крiзь яку втече пiдла руна: творити дурнуватi дива. Ага, виходить, старшi брати вiдсутнi з поважних причин. Шишка, вiн же Шишмар Швелер, готуеться до вiдповiдальноi роботи, вiддаючи старi борги, iнший братик зовсiм виiхав iз мiста й що вiн думае про прибуття замовникiв, справи не стосуеться. Батько родини, майстер Леонард, днюе та ночуе обiч ложа недужоi дружини – обов’язок чоловiка понад усе.

Чи варто засмучувати прибулих сумним виглядом i зiтханнями?

Мабуть, Мускулюс зараз уперше вiдчув надiю, що поiздка завершиться вдало. І марно. Уже кому-кому, а майбутньому лейб-малефактору, власниковi чудового «воронячого баньши», слiд було б знати: надii на успiх, висловленi вголос або задуманi невлад, рубають справу пiд корiнь куди лiпше за «лихе око».

На всi заставки лаючи себе за нестриманiсть, чаклун злiз на землю.

На задку карети з опущеними, зайвими зараз кийками гучно чхали капрали, блiдi до синяви. Аромати Фарбiвноi слободи чужинцiв валили з нiг попри близькiсть рiчки Ляпунi й озерця Таемнi Вуди. Гвардiйцi ще трималися, бо не забували про вiйськову славу предкiв, але чхання й цих дiймало.