Шлях меча

«Цiкаво, а чи зможе вiн, Чен Анкор, узагалi взяти що-небудь цiею рукою – що-небудь, крiм Звитяжця? Кубок, очеретяний калам для писання, повiд? Ану спробуемо з iншого боку…»

Я розслабився, обвиснув на гаку, подумки дотягнуся до рукавицi, дiстався крiзь неi до Чена – i вiн вiдчув, вiн пiдняв металеву руку й з упертiстю, що здивувала навiть мене, знову потягнувся до перекинутого кубка, пiд яким розпливалася по скатертинi багряна пляма.

Так, молодець, правильно, а тепер забудь про кубок… уяви собi, що береш мене… згадай рельеф мого рукiв’я… гаразд, спробуемо разом…

Сталевi пальцi непевно здригнулися, потiм слабко заворушилися, немов i справдi пригадуючи щось – i щiльно охопили кубок.

Чен спершу з подивом дивився на це, але подив швидко минав, i йому на змiну з’явилися розумiння й радiсть. Тиха, спокiйна радiсть. Отже – можу… тобто можемо. Можемо. Кубок, калам, повiд, що завгодно. Ось лише чому я такий щасливий вiд цiеi подii? Адже скажи комусь iз Звитяжцiв про такi стосунки з Придатком – не повiрять. Вирiшать, що збожеволiв Єдинорiг. Вiд страждань. І нехай. Просто вони ще не знають про те розпуття, на якому сходяться Шлях Меча й Шлях Придатка; а далi, можливо, веде всього один Шлях.

Просто – Шлях.

Один пiд небом.

І менi раптом захотiлося озвучити питання, якi мучили мене, – бодай дещицю iх! – але не для Дзютте Уламка чи того ж Дитячого Вчителя, а запитати й вислухати вiдповiдi Придаткiв.

Як?

А ось так…

Чен уже стояв поруч зi мною. І за мить, коли я опинився в нього на поясi, а залiзна рука торкнулася мого рукiв’я, пiдсилюючи почуття цiлiсностi – за мить ми, не змовляючись, ступнули один в одного на крок далi, на крок глибше, нiж ранiше.

Тепер ми були не просто разом, не просто Чен i Я – нi, ця iстота радше мусила б називатися Чен-Я або Я-Чен, залежно вiд того, чий порив у тому або iншому вчинку виявлявся першим.

Так воно й трапилося, легко й природно, i настiльки швидко, що не залишилося часу нi зрадiти, нi пошкодувати.

Тому Я-Чен не жалiв i не радiв.

2

Чен-Я трохи постояв, осмикнув халат i повернувся до столу.

Я-Чен мигцем вiдзначив, що, схоже, нiкого не стурбувала короткочасна вiдсутнiсть Чена Анкора. Та й повернення з Єдинорогом на поясi теж нiкого особливо не здивувало. Мало що…

Хiба трохи уважнiше глянув на Чена-Мене Придаток Дзютте Уламка й Дитячого Вчителя роду Абу-Салiмiв – самi Придатки звали його Друдлом.

Друдл Муздрий, блазень iхньоi величностi емiра Кабiрського, Дауда Абу-Салiма.