Шлях меча

Бесiди велися винятково свiтськi, не на перемогу, а так – для розваги, iз численними поступками Бесiдникiв один одному, i я просто дивувався, спостерiгаючи за галантним еспадоном або майже доброзвичайним Дзютте.

Сам я в Бесiдах участi не брав, задовольняючись роллю глядача й – iнодi – третейського суддi. Мене зупиняла аж нiяк не непевнiсть у залiзнiй руцi – пiсля вбитого чауша я не сумнiвався в ii особливих можливостях, i лише злегка побоювався iх – а просто я по гарду був ситий тим, що сталося, та й гостi моi намагалися не надто зачiпати Єдинорога.

Про всяк випадок. Тим паче, що випадки в наш неясний час справдi були – усякi…

«Так, напевно, – думав я, дивлячись на Придаткiв, що йдуть по завершеннi Бесiд до накритого стола, i на друзiв Звитяжцiв, що зiбралися в збройовому кутку навколо великовагового Гердана й жваво дискутували про щось, – напевно… Якщо дуже постаратися, вони всього навчаться… навчаться вбивати.

Властиво, чому „вони“?! Нас, нас усiх можна навчити щербити й ламати один одного, безповоротно псувати Придаткiв, скажено кидатися вперед iз гарячим вiд лютi клинком, i кривава пiна буде закипати на тiлах колишнiх Звитяжцiв!.. І зрештою, ми розучимося вести Бесiду, бо не можна вести Бесiду в страху й лютi.»

За столом Придаткiв пролунав вибух реготу, а в збройовому кутку Дзютте блискуче зобразив мiшанця коцюби й Шешеза Абу-Салiма, вiд чого захопленi глядачi весело пискнули – не переходячи, втiм, меж.

Що дозволено блазневi… те дозволено блазневi, а смiятися дозволено всiм.

«Дивно, – думав я, чемно блиснувши усмiшкою, – свiт так великий, а я нiколи не заходав навiть у думках своiх за межi Кабiрського емiрату й земель, що межують iз ним, бодай того ж Лоулеза! А наживо я тим паче майже нiчого не бачив, крiм Мейланя та Кабiра! Що вiдбуваеться там, далеко, не в нас? – а там же напевно щось вiдбуваеться! Звiдки приiхав у свiй час у Кабiр есток Заррахiд? Та хiба лише вiн… Як там – так само, як у нас, чи iнакше? Може, те, що для мене – пам’ять латноi рукавицi, для них – реальнiсть нинiшнього дня?!»

Щоб вiдволiктися вiд невеселих мiркувань, я уважнiше глянув на Придаткiв за столом i побачив, як мiй Чен нiяково перекинув повний кубок, за звичкою тицьнувши в нього правою рукою.