Звитяга, слава і любов

Я коли пiд Переяславом поранений був, мене теж одна козачка лiкувала, зеленоока, кров iз молоком, коса до поясу. А я так i не змiг твою бабусю забути, Уляну. Ось так-то. Ну йди, козачка, збирай трави, доки сонечко-ведришко Господь дае. Слава тобi, Господи, – перехрестився дiд Яким.

5.Обоз

Третiй день iхали пiдводи на Корсунь. Вечорiло. Вирiшили зупинитися на нiчлiг.

– Он мiсце гарне, – сказала Василина, козацька вдова.

Василина була мiцноi статури, сама грузила поранених козакiв на пiдводи, збираючи iх пiсля кривавих боiв.

Чоловiк ii, козак Назар Писарчук загинув, коли iй було неповних двадцять п’ять. Дiтей завести не встигли. Вже вiсiмнадцять рокiв вдовувала вона. Сваталися до неi козаки, та не могла вона свого Назара забути.

– Зараз, баби, кулiш зваримо, – сказала баба Одарка.

Бабусi було вже шiстдесят три. Багато горя вона вхопила за свое життя, поховала спочатку чоловiка, а потiм старшого сина. Ось i молодший поiхав з козаками пiд Корсунь. Дома Одарка оставила на господарствi двох невiсток i чотирьох дiточок.

Нiчого не могло утримати бабусю на мiсцi, коли ii единий син десь-то в походi.

А Явдоха була дiвка молода, висока, шумна i весела. Кiстки вправляла, лiкувала розтягнення зв'язок. Нiяк не могла Явдоха нареченого вибрати, а вже двадцять шiсть стукнуло. Любила вона одного гармонiста, але вiн одружений був, а iншi iй не сподобались.

Супроводжували обоз двое козакiв. Один з них, Микола, задивлявся на Явдоху, а вона всi його намiри зводила на жарти.

Жiнки сiли бiля вогнища. Василина, нарiзаючи хлiб, запитала:

– А що, Гликерiя, твоеi Марiчки не видно?

– Спить на пiдводi, степне повiтря зморило, – вiдповiла Гликерiя.

– Може, розбудиш, нехай поiсть?

– Хай спить, вранцi поiсть.

– Хлопцi, iдiть кулiш iсти, – позвала баба Одарка.

– Ой, пахне як, – сказав Іван, сiдаючи, – спасибi, жiночки, за частування.

– Спасибi, дядько Іван, будете говорити, коли поiсте, – сказала Явдоха.

 – Микола, а ти чого, сiдай, не соромся, не вкушу, – засмiялася вона.

– Ти би, Явдоха, не глузувала, а подала хлопцю хлiбу, ось сало, iж, Микола, – пригощала Гликерiя.

– І я кажу, все шуткуеш, Явдоха, так i в дiвках засидишся, – сказав Іван.

– А ви мене, що, сватаете, дядько Іван?

– І сватаю, дивися, який козак! А як лозу на скоку рубае!

– Знаю, знаю я. Ось повернемося з Корсуня, весiлля справимо, – пообiцяла Явдоха i пирснула.