Звитяга, слава і любов

«Ось деревiй, овечий язичок, нарву, стане в нагодi вiд кровотеч й для загоення ран», – Марiчка зiрвала оберемок зелених нiжних листочкiв i поклала в корзину. «Кропива, йди сюди, ух, пекуча, соком будемо рани лiкувати», – сказала дiвчина, акуратно обриваючи листочки з гiлки.

Ступаючи по стежинцi, вона побачила попереду себе молоденьку голубку.

– А ти що на стежцi сiла, вчишся лiтати? – вона присiла коло голубки i пiднесла до неi свою руку.

Голубка налякалася, змахнула крилами i злетiла, вiдлетiвши метри на два.

– Вчись, вчись, мамка твоя, мабуть, спостерiгае з гiлки, переживае. Лети голубка сизокрила.

Голубка сидiла в травi й поглядала на дiвчину.

– Сонечко сiдае, ти лети в гнiздечко, сиза голубиця, лагiдне сердечко. Де ж ти заблукала, зачекався милий, вiн тебе кохае, голуб сизокрилий, – заспiвала Марiчка.

Голубка змахнула крилами i злетiла на гiлку квiтучоi калини. Дiвчина засмiялась i продовжила:

– Я не забарилась, дiток годувала, щоб вони заснули, iм пiснi спiвала.

А як сонце встане, iх навчи лiтати, а iще гнiздечко собi будувати. І як сонце сiло, – продовжувала Марiчка, – вийшов мiсяць сивий, обiймав голубку голуб сизокрилий. Вiдпочинь в гнiздечку, прокидатись рано, ти моя голубка, ти моя кохана.

Марiчка зупинилася, помiтивши неподалiк вiд струмка пагони польового хвоща.

– Хвощик, незамiнний помiчник при лiкуваннi гнiйних ран, лiзь в корзину.

Дiвчина направлялась в сторону гаю, за яким був невеликий ялинник.

Тут Марiчка побачила бабу Одарку, теж травницю, яка лiкувала поранених бiйцiв.

– Доброго здоров’я, баба Одарка, – привiтала дiвчина.

– Здорова була, Марiчка, теж трави збираеш? – запитала бабуся.

– Вирiшила поповнити запаси, багато поранених. Ви медуницi нарвали?

– Так, медунка помiчниця, що загоюе рани, йди, тут ii цiла галявина, i подорожник там.

– Дякую, баба Одарка, пiду, нарву. Я йду в ялинник за живицею.

– А я не дiйшла до ялинника, та i банку я не взяла, – вiдповiла бабуся.

– Так я наберу, подiлюся з вами, – запропонувала дiвчина.

– Спасибi, я не вiдмовлюся, коли принесеш. Ну, бувай, – попрощалася бабуся.

– Привiт Оксанi, – крикнула Марiчка.

– Передам, передам, – вiдгукнулася бабуся.

Оксана Гримчук була дочкою ii старшого сина, який загинув в тридцятому роцi, коли дiвчинка ще не народилася.

3.Дивний сон

Вечорiло. Марiчка стелила постiль для сну.