Звитяга, слава і любов

– Марiчка, здорова була! – крикнув Трохим, поправляючи золотi пасма волосся. – Куди йдеш?

– Здоровенькi були козаки, – посмiхнулась Марiчка, – доброго здоров'я, дiд Яким.

– І тобi не хворiти. Ти би менi, Марiчка, якесь розтирання дала для кiсток, – попросив дiд Яким.

– Приходьте, дiдусь, сьогоднi на суп з галушками, мати варить, я вам i розтирання дам, – запрошувала Марiчка.

– Ой, спасибi, тобi, молодиця, уважила дiда, прийду, обов'язково прийду.

– Як там Остап Шмат себе почувае? – спросив Пахом.

– Витримае, рана неглибока, вилiкуемо, – посмiхнулася Марiчка, – дайте часу.

– А Кiндрат Тримбач як? – пригадав Пахом свого наставника та побратима.

– У Кiндрата гiрше справи. Нога до кiстки розрубана. Кажу йому полежати, а вiн в бiй рветься, говорить, як там хлопцi без мене обiйдуться? – шкодувала Марiчка.

– Так, Кiндратка такий, бойовий хлопець, зане[5 - Зане – тому що.] норовистий, що скакун, – пiдмiтив дiд.

Марiчка поглянула на Данилу та, пiймавши на собi його зосереджений погляд, посмiхнулась.

– Марiчка, а дозволиш тобi вiдра до хати вiднести? – запитав Пахом. – А то ми тобi швидко проводжатого знайдемо, – засмiялися козаки.

– Спасибi, нехай вас тут дiдусь трошки навчить уму-розуму, а я сама донесу як-небудь.

Набравши в колодязi води, Марiчка пiшла. Дiйшовши до тину, вона обернулася, почувши, як заспiвали козаки: «Славно бились з ворогом козаки в походi, ходить слава по землi, чутка йде в народi». Данило Горицвiт, взявши шаблю у друга, спритно рубав двома шаблями.

Данило повернув шаблю Пахому.

– Данило, не переживай ти так, – сказав Пахом, беручи шаблю.

– Ото таку дiвку ще заслужити треба, – зауважив дiд. – Козачка, вся в батька. Тихон Лобода лихий козак!

– Ага, Марiчка минулого лiта з братом Павлом наввипередки скакала, трохи коней не загнали, а вона йому не поступилась, – захоплено розповiдав Трохим Лисиця.

– Такiй дiвцi справжнiй козак потрiбен, сокiл сизокрилий, – подивився в небо дiд Яким.

– Заради Марiчки я осавулом стану! – в запалi сказав Данило.

– О, осавулом вiн стане! Та щоб осавулом стати треба попотiти добре, скiльки верст проскакати, скiльки ночей недоспати, скiльки пороху понюхати, скiльки ворогiв порубати! А ви що? Тiльки навчились шашкою розсiкати, вже – осавулом стане, – махнув рукою дiд Яким.