Звитяга, слава і любов

– Допоможи, – сказала Марiчка, – i сам сiдай на пiдводу.

Немолодий жовнiр допомiг пiдняти драгуна i сiв поруч з ним.

7. Знахарки

Вечорiло, Марiчка прийшла з пiдводою поранених до мiсця, де жiнки домовилися зiбратися, щоб рушити у зворотний шлях. Усi вже були в зборi, Микола вивiв коней на випас в низину, де була густа трава. Дядько Іван клопотав бiля вогнища, а баба Одарка вже кидала пшоно в похiдний кулiш.

– Скiльки у тебе поранених, Марiйка? – запитала бабуся.

– Восьмеро, один сильно важкий, – вiдповiла Марiчка.

– Зараз рани почистимо, вiдпочинемо, конi попасуться, а завтра рано-раненько рушимо додому. Поранених усiх розiбрали, я бачила тут жiнки з пiдводами ходили з Яблунiвки, Кам'янки, Березнякiв, – сказала Гликерiя.

– А Пашка знайшовся? – запитала Марiчка у матерi.

– Вiн сам мене знайшов, – вiдповiла Гликерiя, – цiлий, неушкоджений, слава Богу. Пiшли, подивимось твоiх поранених.

Гликерiя, Явдоха i Марiчка пiшли до пiдводи. Хтось з поранених стогнав.

– От дiвка, одних полякiв понаходила, – засмiялася Явдоха. – Двое козакiв, шестеро полякiв.

– Зараз усiх лiкувати будемо, потерпiть милi, – сказала Гликерiя, – хто може встати, йдiть до вогнища зараз i нагодуемо вас, а що ж ти, соколе, блiдий такий, ледь живий.

– Вiн, мамо, багато кровi втратив, рана на спинi глибока, я кров зупинила, – Марiчка пiдклала сiна пiд голову драгуна.

– Красунчик, але не видужае, марний клопiт, треба його залишити, не доiде, – зауважила Явдоха.

– Не каркай, будемо виходжувати, – обiрвала ii Гликерiя, – не таких на ноги пiдiймали.

– Ну, ну, лiкуйте, – Явдоха обняла пораненого в ногу козака i допомогла йому дiйти до вогнища.

– Микола тiльки на випас коней повiв, а вона вже козака обнiмае, непостiйна ти, Явдоха, дiвка, – пожартував дядько Іван.

– А що менi, я молода, а хлопцiв – чимало, хочеш козака вибирай, хочеш жовнiра.

– Зараз вiн не ворог, Явдоха, вiн зараз повержений ворог, значить, будемо його лiкувати за законами вiйськового часу, як вiйськовополоненого, – заключив дядько Іван. – Сiдай, хлопець, сiдай зручно на кожух, зараз тобi жiнки рани намажуть. Лiкувати. Розумiеш?

– Джьенкуе[9 - Дякую.], – вiдповiв на запрошення жовнiр, сiдаючи, – ай! – закричав вiн вiд несподiванки.