Епоха слави і надії

– А сiм'я? Невже рiднi нiчого не помiчали?

– Хто знае. Просто про це не прийнято говорити. Стигма нашого суспiльства така, що якщо ти звернувся по допомогу, то з тобою щось не так.

– Краще нам тут не розсиджуватися! – Раптом схопився зi свого мiсця Лангре, i кинувся геть з лiкарнi, на ходу кинувши:

– За мною!

До будiвлi гуртожитку вони добралися в рекорднi термiни. Важко дихаючи, Лангре зiгнувся навпiл – все ж вiк був не той, щоб носитися по вулицях.

– Священик, – звернувся вiн до молодi, що сидiла на лавочцi бiля пiд'iзду.

 – В рясi, – Лангре знову з шумом вдихнув повiтря. – На якому поверсi?

– Третiй, – сходу видав один з хлопчакiв, що оторопiв.

Незважаючи на бiль, що колола у боцi, комiсар кинувся вгору по сходинках. І вчасно – в кiмнатi з вiдкритими дверима на ременi вiд брюк, висiв чоловiк – зовсiм ще молодий, рокiв тридцяти. Далi подii розвивалися з неймовiрною швидкiстю. Комiсар почав дiяти, ледве усвiдомив те, що вiдбуваеться, швидше на автопiлотi.

Дiставши з – за пояса невеликий нiж, вiн пiдвiвся навшпиньки, намагаючись однiею рукою перерiзати ремiнь. Пастир вже навiть не хрипiв, лише гойдався пiд стелею безвiльною ганчiрковою лялькою. Але надiя на порятунок все ще залишалася.

Перерiзавши пояс на очах у застиглого в дверному отворi Стажера, Лангре обережно опустив Пастиря на пiдлогу.

– Вмiеш робити штучне дихання? – Коротко запитав вiн, на що Стажер лише розвiв руками.

До кiмнати вбiгли тi самi хлопцi з двору, якi пiдказали iм поверх :

– Ми почули крики i вирiшили перевiрити.

 – Побачивши, що вiдбуваеться, вони викликали швидку допомогу.

Тим часом, Лангре почав робити непритомному хлопцю штучне дихання i масаж серця, як його вчили на практичному зайняттi, ще рокiв сорок назад. Пастир, здавалося не дихав, пульсацiя на соннiй артерii була слабкою настiльки, що Лангре мiг переплутати ii з пульсацiею власних пальцiв. Але вiн все одно не втрачав надii. Коли Лангре втрете натиснув на грудну клiтку Пастиря, той несподiвано захрипiв i розплющив очi iз словами:

– Івона.

– Живий, – радiсно видихнув Лангре.

Швидка приiхала досить швидко. Санiтари завантажили самовбивцю на ношi.

– Це було неймовiрно, – вигукнув Стажер, провiвши поглядом лiкарiв, що спiшно пiшли. – У вас вийшло!

– Ранiше таке проробляв тiльки з манекеном, – витерши пiт з лоба, признався Лангре. – А тут жива людина, ще зовсiм молода, боявся йому ребра зламати.