Епоха слави і надії

А потiм в одному з походiв загинув Панадiй. Його тiло так i не знайшли, а з ним пропав i останнiй меч. В страшному замiшаннi було все Братство, термiново необхiдно було обрати нового Главу. Ось тодi i проголосували всi дванадцять кантрi ченцiв за Авраала. Ясноокий i мудрий чернець, очолив Братство i нiколи не втрачав надii не лише знайти втрачений меч Панадiя, але i вiдшукати зрадника "Книготорговця". З часом iх володiння розширювалися, вдосконалювалися, оновлювалися. Було побудовано два селища: Тигровий i Бiлокам'яний.

Авраал ненавидiв i любив своi спогади. Минуле, як стара хвороба, нагадуе про себе в самий невiдповiдний момент, прекрасно знаючи, яку тугу навiвае своею присутнiстю. Вiн навчився запитувати нi ‘’за що"?, а "для чого"? Старий так i не змiг поховати у собi пам'ять минулого, хоч у нього i був син, якому вiн i передавав всi своi знання, але незабутнiй бiль, все одно ще жив у ньому i iнодi вiднiмав такi потрiбнi сили.

Авраал був Главою найдавнiшого на планетi Братства "Коулунг", що через кiлькiсть його засновникiв – означае "Дев'ять Драконiв".

Саме вони розкрили таемницю Агарii. Коли Ханой бiг з Пiдземного Свiту, вiн захопив з собою велику зброю, створену в iм'я помсти всьому свiту за його брехливiсть i жорстокiсть. Тому в умах засновникiв, вибiр для людства став простий: або ченцi беруть розвиток людства у своi руки i зможуть, як контролювати, так i правити, або iснуванню людства треба покласти край.

Потiк думок заповнював розум ченця. Дiтара мучили питання i сумнiви.

– Останнiм часом багато хто намагався проникнути на територii селища. Ранiше вони не могли дiстатися навiть до центру густих джунглiв, а тепер вiльно доходять до ущелини i навiть рухаються далi. Їх настирливiсть явно збiльшилася. Те, що загiн iндусiв пiшов на вiрну смерть, переправившись через озеро, говорило про найвищу цiну, яку вороги готовi були заплатити. За що?

Роздуми супроводжували його. Єдине, що було для Дiтара зрозумiло, що життя мавра цiннiше за iншi життя.

– Можливо, старi полоненi зможуть розповiсти правду.

 – Говорив сам з собою чернець. – Або сам мавр, якщо виживе.

Дiтар попрямував до таверни "Тiнь Лотоса". Вiн знаком покликав до себе Орхана i той попрямував назустрiч до командира. Крокуючи вперед i не повертаючи голови, Дiтар сказав майже пошепки:

– Вирушай до Тигрового селища, розшукай мого друга, кантрi ченця Агiаса, i повiдом йому, що наша зустрiч опiвднi бiля шахти. А потiм розкажи йому, що сталося вранцi.