Менсфілд-парк

Доктор Грант i мiсiс Норрiс нiколи не були добрими друзями; iхне знайомство почалося з неприемноi розмови про ветхий стан пасторського будинку, а iхнi звички рiзнилися в усьому.

По хвилi мiстер Рашворт знову почав правити своеi:

– Усе графство у захватi вiд Смiтового маетку; але там було просто-таки порожне мiсце, поки Рептон не привiв його в належний вигляд. Так, менi слiд домовитися з Рептоном.

– Мiстере Рашворт, – мовила ледi Бертрам, – я б на вашому мiсцi насамперед взялась за алею. Так приемно пройти по алеi, коли гарна погода.

Мiстер Рашворт був радий запевнити ii свiтлiсть, що вiн iз нею цiлком згодний, i спробував на додачу зробити iй комплiмент; але, кажучи про свое захоплення ii вишуканим смаком, iз яким нiбито збiгалися його власнi уподобання, та ще й намагаючись натякнути, що вiн завжди звертае увагу на думку всього шанованого жiноцтва i особливо прагне догодити однiй iз його представниць, вiн зрештою геть заплутався у своiй промовi; i Едмунд поквапливо зупинив його слововиверження, запропонувавши йому вина.

Однак мiстер Рашворт, попри свое невмiння ясно висловлюватися, будь-що прагнув говорити про дорогий його серцю предмет.

– У Смiта всiеi землi – менше ста акрiв, це досить небагато, i тим паче вражае, що вiн зумiв так усе обладнати. А в нас у Созертонi сiмсот акрiв, коли не бiльше, – навiть без заливних лукiв; i тому, якщо можна було таке зробити в Комптонi, нам нема чого вагатися. Там зрубали два чи три старi дерева, що росли надто близько до будинку, i краевид вiдкрився просто дивовижний; тож я гадаю, що Рептон, чи хтось на зразок нього, неодмiнно вирубае алею в Созертонi; оту алею, знаете, що веде iз захiдного боку до вершини пагорба, – говорив вiн, звертаючись передусiм до мiс Бертрам.

Але мiс Бертрам спромоглася лише вiдповiсти:

– Алею? О, я ii не пам'ятаю. Справдi, я так мало знаю про Созертон.

Фаннi, що сидiла по iнший бiк вiд Едмунда, напроти мiс Кроуфорд, i уважно слухала, тепер позирнула на нього i стиха промовила:

– Вирубати алею! Який жаль! Це не нагадуе тобi Купера? «О зрубанi алеi, я сумую про ваш скорботний вирок».

Вiн посмiхнувся i вiдповiв:

– Боюся, алея справдi приречена, Фаннi.

– Менi б хотiлося побачити Созертон до того, як вирубають дерева; побачити маеток, яким вiн е зараз i яким був вiддавна; але не думаю, що менi трапиться така нагода.

– Ти нiколи там не бувала? Нi, звiсно, в тебе не було можливостi. І, на жаль, верхи туди не доiдеш. Та, гадаю, ми це якось владнаемо.