Троє в одному човні (як не рахувати собаки) = Three Men in a Boat (to Say Nothing of the Dog)

Я захопився й забув…

Отже, ми доручили список Джорджевi, i вiн почав його складати.

– Намету ми не братимемо, – запропонував вiн. – Вiзьмемо човен iз тентом. Так буде й багато простiше, i вигiднiше…

Думка здалась нам непоганою, i ми погодились. Не знаю, чи траплялось вам бачити таку рiч. Над човном установлюють залiзнi дуги вiд борту до борту, на них накидають великий брезент i скрiплюють його краi з бортами кругом, вiд носа до корми. Човен перетворюеться на маленький будиночок, надзвичайно затишний, хоч i тiснуватий; але все мае своi вади, як сказав один чоловiк, коли вмерла його теща i вiд нього зажадали грошей на похорон.

Потiм Джордж сказав, що в такому разi треба взяти по пледу для кожного, лiхтар, мила, щiтку для волосся й гребiнець (на всiх трьох), по зубнiй щiтцi на кожного, велику миску, зубний порошок, усе приладдя для голiння (схоже на текст iз пiдручника французькоi мови, правда?) i зо два великих купальних рушники. Я давно помiтив, що люди, збираючись кудись до води, завжди ретельно запасаються всiм потрiбним для купання, але, приiхавши на мiсце, купаються дуже мало.

Так бувае й тодi, коли ми iдемо до моря. Я, обмiрковуючи таку подорож у Лондонi, завжди вирiшую, що вставатиму рано й щодня до снiданку ходитиму купатись, i святобливо кладу у валiзу купальнi труси й рушник. Труси я завжди купую червонi. Я подобаюсь сам собi в червоних трусах. Вони менi дуже личать. Але, приiхавши на море, я чомусь не вiдчуваю такоi охоти купатися щоранку, як вiдчував у мiстi.

Навпаки, менi хочеться лежати в лiжку якомога довше, а потiм зiйти вниз i поснiдати. Раз чи двiчi сумлiння перемагае, я пiдхоплююсь о шостiй годинi, беру труси й рушник i, напiводягнений, пригнiчено плентаюсь до моря. Купання мене зовсiм не тiшить. Наче навмисне хтось приберiг на цей ранок, спецiально для мене, надзвичайно рiзкий схiдний вiтер, i повибирав усi гострi камiнцi та посипав ними мою дорогу, i, позагострювавши велике камiння, ледь прикрив пiском, щоб не було видно, i взяв море та вiднiс його миль на двi далi, так що я мушу, зiщулившись i тремтячи, довго-довго брести до нього по кiсточки у водi.

Перша велика хвиля, накотившись, пiдхоплюе мене й садовить з усього розмаху на каменюку, навмисне покладену там. Не встигаю я вигукнути «Ох!» i збагнути, що сталось, як хвиля вертаеться й тягне мене iз собою в чисте море.