Троє в одному човні (як не рахувати собаки) = Three Men in a Boat (to Say Nothing of the Dog)

Джордж вiдказав, що з ним було б усе гаразд, йому навiть подобаеться морське плавання, але нам iз Гаррiсом вiн не радить i думати про щось таке, бо певен, що ми обидва на морi слабуватимемо. А Гаррiс заявив, що для нього завжди було таемницею, як це люди примудряються хворiти на морську хворобу, – вiн навiть гадае, що вони роблять це навмисне, аби похизуватись. Вiн, мовляв, i сам не раз хотiв спробувати, але так i не зумiв.

Потiм вiн почав розповiдати нам, як йому траплялося пливти через Ла-Манш у таку бурю, що пасажирiв доводилось прив’язувати до койок, i на всьому пароплавi тiльки двох – його та капiтана – не брала морська хвороба.

Цiкава рiч: нiкого нiколи не бере морська хвороба… на суходолi. У морi бачиш скiльки завгодно хворих на неi – повнi пароплави, але на суходолi я ще не зустрiчав людини, яка б знала, що це таке – морська хвороба. Де ховаються, зiйшовши на берег, тi тисячi змучених нею пасажирiв, що кишать на кожному суднi, – це для мене загадка.

Правда, якщо бiльшiсть людей такi, як той чоловiк, що його я якось бачив на одному ярмутському пароплавi, то цю уявну загадку розгадати неважко. Пригадую, ми тiльки-но вiдпливли вiд Саутендського молу, а вiн уже вистромлявся у вiдчинений iлюмiнатор у дуже небезпечнiй позi. Я пiдiйшов i спробував урятувати його. Поторсав за плече й сказав:

– Слухайте, вiдiйдiть-но, а то за бортом опинитесь.

– Ох, я б i радий! – тiльки й вiдповiв вiн.

Довелося залишити його там.

Через три тижнi я побачив його в кав’ярнi при одному батському готелi. Вiн розповiдав про своi подорожi i з великим захватом говорив, як вiн любить море.

– Морська хвороба? – вигукнув вiн у вiдповiдь на сповнене заздростi запитання якогось лагiдного молодика. – Ну що ж, признаюсь, одного разу мене трохи млоiло. Це було коло мису Горн. Другого дня вранцi корабель розбився.

Я озвався:

– А це не вам нещодавно було погано бiля Саутендського молу, й ви хотiли опинитися за бортом?

– Бiля Саутендського молу? – спантеличено перепитав вiн.

– Так. На ярмутському пароплавi, у п’ятницю три тижнi тому.

– А… справдi! – зрадiв вiн. – Тепер пригадую. У мене тодi чомусь голова розболiлась. Мабуть, вiд пiкулiв. Такий начебто пристойний пароплав був, а пiкулi подали – просто гидота. Ви iх не куштували?

Що ж до мене, то я винайшов чудовий спосiб, як запобiгати морськiй хворобi.