Біле ікло

– Вгамуй вже свое «якби та якби», – сердито накинувся на нього Генрi. – То печiя тебе турбуе. З’iж ложку соди i тобi стане краще та компанiя з тебе буде приемнiша.

Вранцi Генрi прокинувся вiд потоку прокльонiв та лайок Бiлла. Вiн пiдвiвся на лiкоть, щоб поглянути, що сталося i побачив свого товариша, котрий стояв посеред собак бiля розпаленого багаття – його руки закинутi догори, а обличчя скривлене вiд гнiву.

– Ей! – вигукнув Генрi. – Що знову трапилося?

– Фрог зник, – почулося у вiдповiдь.

– Не може бути.

– Кажу тобi, його немае.

Генрi вистрибнув з-пiд ковдр та кинувся до собак. Вiн ретельно iх перерахував, пiсля чого заходився, як до цього робив його товариш, проклинати сили дикоi природи, що вкрали у них ще одного пса.

– Фрог був найсильнiшим в зграi, – врештi сказав Бiлл.

– А ще вiн нiколи не був дурним псом, – додав Генрi.

І такою була друга епiтафiя за два останнi днi.

Поснiдавши в похмурому настроi, люди запрягли в упряжку чотири собаки, якi у них залишилися.

Незабаром пiсля полудня стемнiло, i виття вовкiв стало чути ближче, коли вони за своею звичкою почали пiдбиратися до них. Виття зчиняло хвилювання та переполох серед собак, це збивало iхнiй бiг та пригнiчувало людей.

– Ось так, тепер не втечете, дурнi створiння, – задоволено промовив того вечора Бiлл, коли випроставшись, оглядав свою роботу.

Генрi полишив готувати, щоб пiти поглянути. Його попутник не просто прив’язав собак, вiн прив’язав iх так, як це робили iндiйцi – до палок. На шию кожноi собаки вiн зав’язав у вузол шкiряний ремiнь. До нього, так близько до шиi, щоб собака не змогла дiстати ii зубами, вiн прив’язав мiцну палку довжиною в чотири чи п’ять футiв. Іншу сторону палки вiн закрiпив шкiряним ременем до забитого у землю кiлка. Собацi не вдавалося прогризти ремiнь у себе на шиi. Палка ж у свою чергу не давала iх добратися до шкiряного ременя, яким вона була прив’язана з iншого боку палки.

Генрi схвально кивнув головою.

– Це едина хитромудра штуковина, яка зможе утримати Одновухого, – сказав вiн. – Вiн розгризае шкiряний ремiнь, наче ножем рiже i у половину швидше. Вранцi всi вони будуть на мiсцi, цiлi та неушкодженi.

– Готовий закластися, що так i буде, – погодився Бiлл. – Якщо бодай одна пропаде, я вирушу в дорогу, не випивши кави.