Біле ікло

РОЗДІЛ II – ВОВЧИЦЯ

Поснiдавши i прив’язавши мiзернi пожитки для привалу до саней, люди лишили позаду привiтне вогнище i, поринувши у морок, вирушили у дорогу. Вiдразу ж тишу порушило пронизане вiдчайдушним смутком виття, якому у темрявi та холодi вторили завивання у вiдповiдь. Ополуднi небо на пiвднi забарвилося у рожевий колiр, позначивши здимання земноi кулi, котре звело бар’ер мiж полудневим сонцем та пiвнiчним краем. Але рожевi кольори незабаром щезли. Похмурий день, котрий тривав до третьоi години, змiнився у полярну нiч, яка огорнула мороком пустельний та мовчазний край.

З приходом темряви мисливське завивання, котре лунало з усiх бокiв, чулося все ближче i ближче – настiльки близько, що декiлька разiв воно переполохало собак, якi бiгли в упряжцi.

Коли зчинилося чергове таке сум’яття, Бiлл, котрий разом з Генрi знову вишикував собак в упряжцi, сказав:

– Хотiв би я, щоб вони знайшли кого-небудь iншого для своiх мисливських забавок i полишили нас у спокоi.

– Вони страшно дратують, – м’яко погодився Генрi.

Вони не промовили бiльше нi слова доти, доки не зупинилися на привал.

Генрi, нахилившись, додавав льоду в казанок з бобами, що кипiв на вогнищi, коли раптом здригнувся, зачувши звук вiд удару, крик Бiлла та пронизливе скавучання звiдти, де стояли собаки. Вiн випростався та встиг побачити темну фiгуру, яка втiкала у темряву. Генрi поглянув на Бiлла, який стояв бiля собак, наполовину трiумфуючий, наполовину збентежений – в однiй руцi у нього була палка, а в iншiй – залишок вiд хвоста в’яленого лосося.

– Вiн ухопив половину рибини, – сповiстив Бiлл, – але я теж у боргу не лишився. Ти чув як вiн заскавчав?

– Як вiн виглядав? – поцiкавився Генрi.

– Не змiг розгледiти. У нього чотири лапи, паща, вiн вкритий хутром i схожий на собаку.

– Схоже на прирученого вовка.

– Цей клятий ручний вовк, чи ким би вiн не був, приходить пiд час годiвлi собак та отримуе свою порцiю риби.

Тiеi ночi, коли вони сидiли бiля вогнища на довгому ящику, потягуючи люльки, то помiтили, що палаючi очi пiдiбралися до них ближче, анiж зазвичай.

– От би тут з’явилося стадо лосiв або якихось iнших звiрiв, тодi б вони вiдправились полювати на них, – промовив Бiлл.

Генрi хмикнув i дав зрозумiти, що не налаштований на бесiду та чверть години вони сидiли мовчки: Генрi спостерiгав за полум’ям, а Бiлл за колом очей, якi оточили iх та блискотiли у темрявi поблизу вогнища.

– От би ми зараз заiжджали до МакГеррi, – почав вiн знову.