Біле ікло

 – Ти ранiше таким не був. Полиш цi балачки та лягай спати, а вранцi ти знову будеш у чудовiй формi. У тебе печiя, вона тебе i турбуе.

Важко дихаючи, вони спали плiч-о-плiч, накрившись однiею ковдрою. Вогнище згасло, i палаючi очi, котрi металися туди-сюди, пiдiбралися ближче до подорожнiх. Наляканi собаки скупкувалися i раз у раз погрозливо ричали, щойно помiчали поряд пару палаючих очей. Коли злякавшись, вони заричали занадто голосно – Бiлл прокинувся. Вiн обережно вилiз з-пiд ковдри, намагаючись не розбудити свого товариша, i пiдкинув у вогнище хмизу.

– Генрi, – промовив вiн. – Ей, Генрi.

Прокидаючись, Генрi невдоволено простогнав:

– Ну що знов трапилось?

– Нiчого, – почулося у вiдповiдь, – ось тiльки iх знову семеро. Я тiльки-но рахував.

У вiдповiдь Генрi забурчав i незабаром почулося його хропiння, яке свiдчило про те, що вiн знову поринув у сон.

Вранцi Генрi прокинувся першим та збудив свого товариша. До свiтанку ще залишалося три години, хоча годинник вже показував шiсть i Генрi мотався туди-сюди, готуючи снiданок, поки Бiлл збирав ковдри i готував санi та упряж у дорогу.

– Скажи-но, Генрi, – раптом спитав вiн, – скiльки ти казав у нас було собак?

– Шiсть.

– А ось i невiрно, – сповiстив Бiлл з трiумфом.

– Знову сiм? – поцiкавився Генрi.

– Нi, п’ять.

– Дiдько! – розлючено вигукнув Генрi, полишаючи готування, щоб пiти порахувати собак.

– Твоя правда, Бiлле, – сказав вiн. – Феттi зник.

– Вiн завжди бiгав швидше за блискавку. Його вже й слiд запав.

– У нього не було жодного шансу втекти. – дiйшов висновку Генрi, – вони проковтнули його живцем. Я впевнений, що вiн ще скавчав, коли вони пожирали його, чорт би iх забрав!

– Вiн завжди був дурним псом, – сказав Бiлл.

– Та навiть дурний пес не став би втiкати, прирiкаючи себе на вiрну смерть.

Вiн окинув задумливим поглядом собак, якi залишилися, поспiхом визначаючи якостi кожноi з них.

– Готовий закластися, цi собаки такого не втнуть.

– Та iх вiд вогнища i палкою не вiдженеш, – погодився Бiлл. – Як би там не було, я завжди вважав, що з Феттi щось негаразд.

Такою була епiтафiя собацi, який загинув серед пiвнiчних снiгiв, – менш образлива, нiж бiльшiсть iнших епiтафiй не лише собакам, а й людям.