Хто не ризикує

Вiн показав свiй квиток охоронцю у формi, який направив його на другий поверх, де Вiльям приеднався до невеликоi групи поцiновувачiв мистецтва, якi спiлкувалися мiж собою та з нетерпiнням чекали на появу доктора Нокса, знаного спецiалiста з епохи Вiдродження.

Вiльям дуже чекав на цю лекцiю й сподiвався, що у директора музею буде власна теорiя щодо зниклого Рембрандта. О першiй хвилинi на восьму до групи вийшла молода жiнка, кiлька разiв поплескала в долонi, щоб привернути увагу групи, i сказала:

– Доброго вечора, панi та панове.

Мене звати Бет Рейнсфорд, я наукова спiвробiтниця галереi. На жаль, доктор Нокс захворiв на ларингiт i ледь розмовляе. Сьогоднi я прочитаю вам лекцiю. Вiн щиро вибачаеться.

У залi пролунали невдоволенi вигуки.

– Утiм, директор впевнений, що вже за кiлька днiв повнiстю одужае, тому якщо ви прийдете сюди наступного четверга, то зможете послухати його лекцiю. Тим, хто не зможе повернутися наступного четверга, повернуть грошi за квитки.

А тим, хто хоче залишитися, я прочитаю лекцiю та покажу нашу колекцiю. Проте не хвилюйтеся, – додала вона, – вам теж повернуть грошi.

Їi слова викликали легкий смiх.

З тих п’ятдесяти, хто прийшов, лишилося близько десятка, i Вiльям був одним iз них. Та вiн не мiг вiдiрвати очей вiд замiни директора. Їi охайно пiдрiзане волосся каштанового кольору окреслювало овал обличчя, i iй не треба було макiяжу, щоб притягувати погляд.

Але навiть не обличчя чи ii стрункiсть причарували його; це був ентузiазм, з яким вона розповiдала про голландцiв у мереживних рубашках та чорних штанях, котрi ii оточували.

Коли вона вказала на першу картину, Вiльям крадькома подивився на ii лiву руку та зрадiв, бо на ii пальцi не було обручки. Але ця чарiвниця, мабуть, мае хлопця, подумав вiн. І як йому дiзнатися?

– Фiцмолеан, – розповiдала Бет iз сяючими очима, – був породженням мiсiс ван Гаасен, жiнки видатного економiста Якоба ван Гаасена. Пiсля смертi свого чоловiка ця неймовiрна жiнка зiбрала колекцiю голландського та фламандського живопису, яка поступаеться лише Рейксмузею або Ермiтажу.

У своему заповiтi вона вiдписала всю колекцiю народовi в пам’ять про свого чоловiка, з яким вона дiлила цей будинок сорок три роки шлюбу.

Бет повела невелику компанiю до наступноi зали. Там вона зупинилася навпроти портрета молодого чоловiка.

– Франц Галс, – почала вона, – народився у Антверпенi близько 1582 року.