Хто не ризикує

Його найдовершенiшою роботою е картина «Веселий вершник», яку ви можете побачити у Зiбраннi Воллеса.

Вiльям намагався сконцентруватися на Галсi, проте вирiшив, що зробить це наступного тижня, коли доктор Нокс повернеться i не буде справляти на нього таке всеохоплююче враження. Вiн слiдував за Бет, доки вони не зупинилися бiля великоi порожньоi золоченоi рами з табличкою «Рембрандт, 1606–1669».

– Саме тут, – шанобливо сказала вона, – висiв шедевр Рембрандта «Синдики» до того, як сiм рокiв тому його викрали.

На жаль, його досi не вдалося повернути.

– А галерея призначила винагороду за повернення картини? – спитав хтось iз помiтним бостонским акцентом.

– Нi. На жаль, мiсiс ван Гаасен нiколи не могло спасти на думку, що хтось може вкрасти один з ii шедеврiв, можливо, тому, що сама вона свого часу заплатила за картину шiсть тисяч доларiв.

– Скiльки це було б зараз? – поцiкавився молодший голос.

– Картина безцiнна, – сказала Бет, – i незамiнна. Деякi романтики серед нас досi вiрять, що одного дня картина повернеться у свiй рiдний дiм.

Фразу супроводили легкi аплодисменти. Бет продовжувала:

– Рембрандт свого часу був найпопулярнiшим художником Золотого вiку Голландii i дуже амбiцiйною людиною. На жаль, вiн жив не вiдповiдно до своiх достаткiв, а пiд кiнець життя розпродав майже все свое майно на аукцiонах, включно з кiлькома видатними полотнами, щоб роздати борги. Йому дивом вдалося уникнути банкрутства та борговоi тюрми. Пiсля смертi у 1669 роцi вiн був похований як жебрак, а його картини майже на сторiччя вийшли з моди.

Але мiсiс ван Гаасен не сумнiвалася в його генii i багато зробила для вiдновлення репутацii найвеличнiшого з голландських майстрiв. Знавцi мистецтва з усього свiту приiжджали до Лондона, щоб побачити «Синдикiв», якi вважаються однiею з найвидатнiших його робiт, i мiсiс ван Гаасен нiколи не приховувала, що це ii найулюбленiша картина з усiеi колекцii.

Бет повела свою маленьку групу до наступноi картини, а пiсля закiнчення екскурсii ще довго вiдповiдала на запитання.

Урештi-решт, вона пiдiйшла до «Весiльного бенкету в Канi» Яна Стена, якого вона назвала «художником-оповiдачем».

– Є ще питання? – наостанок мовила вона.

Коли група пiшла, Вiльям урештi наважився заговорити.

– Чудова лекцiя, – сказав вiн.

– Дякую, – вiдповiла Бет. – У вас iще якесь питання?

– Так. Ви вiльнi сьогоднi ввечерi?

Вона вiдповiла не одразу:

– На жаль, нi. У мене побачення.

Вiльям посмiхнувся.