Археологiя. Дитяча енциклопедія

Серед речей були двi дiадеми з 2271 кiльця, 4066 пластинок серцевидноi форми та 16 iз зображеннями богiв – все це було iз золота. А ще 24 золотих намистин, сережки, гудзики та голки. Всього скарб мiстив 8700 золотих виробiв, а крiм того, масивна золота чаша вагою 601 г, золотий сосуд та велика кiлькiсть срiбних та електрових (зi сплаву золота зi срiблом) виробiв i ще чотири нефритовi сокири та крихiтнi збiльшувальнi лiнзи, призначення яких невiдомо.

Захоплення генiем Гомера привело англiйського фiлолога Уейд-Джерi до припущення, що Гомер сам створив грецький алфавiт на основi фiнiкiйського, для того щоб записати «Ілiаду».

Платон захоплювався генiем Гомера, але був розгнiваний легковажнiстю, з якою Гомер зображував богiв, i, щоб уберегти молодь вiд небезпечного впливу, планував заборонити поеми Гомера в iдеальнiй державi, про створення якоi мрiяв.

У той вечiр, розглядаючи знахiдки, Шлiман запропонував дружинi вдягнути сережки, намисто та дiадему i сфотографував ii.

Доля «золота Шлiмана»

«Скарб царя Прiама» Шлiман перевiз контрабандою (в ящиках з-пiд фруктiв) до Нiмеччини. Але частина знахiдок все ж залишилася в Туреччинi – те, що вкрали мiсцевi робiтники.

Шлiман передав знахiдки для експертизи нiмецьким ученим. Однак вченi мужi були збентеженi побаченим: iм було очевидно, що багато речей з розкопу належали до рiзних епох. Свою колекцiю Шлiман неодноразово намагався продати за великi грошi: спочатку Британському музею, потiм Лувру, потiм Ермiтажу, але всюди зустрiчав вiдмову.

Золотi речi зi «скарбу Прiама»

У серединi ІІ тисячолiття до н. е. землi Малоi Азii входили до складу Хеттськоi держави. В анналах хеттського царя Тутхалiйi W (1250–1220 рр. до н. е.) згадуються двi мiсцевостi, що знаходилися на пiвнiчному заходi Малоi Азii —Вiлусiя та Труiсая; одну з цих назв, скорiше Вiлусiя, мало мiсто на Гiссарликському пагорбi, яке греки називали Ілiоном (або ранiше Вiлiоном), або Троею.

Але в 1941 роцi через нальоти англiйськоi авiацii нiмецька влада наказала перевезти колекцiю до депозитарiю № 5 Прусського державного банку. Через три мiсяцi стае очевидним, що i банк е ненадiйним сховищем вiд бомбування.