Їжа. Італійське щастя

Основний матерiал для мозаiк лежав теж пiд ногами: жовта галька з рiчки Медуна, чорна, зелена i червона галька рiчки Тальяменто i бiла з ущелини Коса. З цих камiнчикiв викладенi у Фрiулi-Венецii Джулii дивовижнi площi i тераси. Використовувались i привiзнi матерiали – сине камiння з Ірландii, чорне з Бельгii та червоне пiренейське. Майстри мозаiк здобули свою славу за давньоримськоi доби, але й за двi з половиною тисячi рокiв мало що змiнилося. Майстри з того ж таки Шпiлiмберга працювали на запрошення в багатьох мiстах Італii та Європи i виклали в XX столiттi славетнi мозаiки на рiзних континентах – в паризькiй Гранд-Опера i в соборi Святого Патрика в Нью-Йорку.

У разi набiгiв гунiв жителi Аквiлеi одразу ховались по навколишнiх болотах, по островах. Утiкачi могли тривалий час живитися вуграми, раками, жабками, птахами i рибою, для освiтлення та обiгрiву застосовувати риб’ячий жир, риб’ячою шкiрою обтягувати човни. Мешканцi Аквiлеi символiчно поеднували i практично пов’язували рибу як iдеальний символ християнства i як засiб iснування у голодний рiк.

Столицею областi формально вважаеться Трiест, але це споконвiку вiльне мiсто, порто-франко, мало асоцiюе себе з Італiею. У Трiеста своя психологiя i своi звичаi, пов’язанi здебiльшого з пам’яттю про роль цього мiста як важливого центральноевропейського перевалочного пункту в перiод, коли Трiест входив до складу Австро-Угорськоi iмперii.

Символiчним осередком мiсцевоi самобутностi визнаеться, звiсно, не Трiест, а, радше, Аквiлея, хоча ii вже й немае.

Але в часи Стародавнього Риму Аквiлея була столицею провiнцii Венецiя та Істрiя. Це мiсто на в’язкому, просякнутому вологою березi лагуни Градо пiсля падiння Римськоi iмперii перетворилося на твердиню комунального житiя для перших християнських спiльнот i головний перевалочний пункт для пiших прочан, що прямували пiшим ходом до Рима [див. розд. «Прочани»]. Лагуна забезпечувала захист вiд бандитiв i релiгiйних гонiнь.

За своею роллю центру раннього европейського християнства Аквiлея не поступаеться Равеннi та Мiлану. У 381 роцi там пройшов славнозвiсний Собор, на якому святий Амвросiй, що прибув з Мiлана, затаврував арiанську ересь. Потiм Аквiлейський дiоцез назвався Венецiанським i в V столiттi, приблизно в той самий час, що й Равеннський екзархат, збунтувався проти державного Риму, тобто Аквiлея перетворилась на територiю Вiзантii.