Казки

– Що ж, моя дитинко, – промовила матуся – бурульку нiкому прикрити теплою ковдрою. А ти, золотце, заплющ оченята, зiгрiвайся i засинай. Я тобi заспiваю колисковоi…Спи спокiйно! Господь i моя любов тебе оберiгае!..

Ведмедик

– Засинай, мое золотце! – сказала мама Катрусi. – Всi маленькi дiтки вже сплять!

– Матусю! – попросила доня. – А розкажи менi, будь ласка, якусь казку. Менi це подобаеться, i я швидко засинаю.

– Та, я тобi наче розповiла всi тi, що знаю!

– А ти придумай щось цiкаве.

– Тодi, доню, вмощуйся зручнiше i слухай!

Катруся лягла на бочок i почала уважно слухати.

– У великому лiсi були собi ведмiдь з ведмедицею та маленьким синочком Мишком. Добрий був ведмедик, лагiдний, але надто захоплений: iнколи як зацiкавиться чимось, то про все забувае i тому потрапляе у рiзнi неприемностi. Так було i цього разу. Гуляв ведмедик бiля своеi барлоги i раптом вiдчув, що запахло медом. Що таке мед, вiн вже знав. Знав також, що мед виробляють дикi бджоли i живуть вони високо у дуплах дерев.

Не раз батько приносив мед. Як вiн його брав у бджiл, Мишку не розповiдав, а йому строго наказав, щоби й не думав лiзти за медом сам. Коли виросте Мишко, батько обiцяв навчити добувати мед.

Мишко пам’ятав татову заборону, але ж меду вдома так давно не було! А тут так смачно пахне!

– Пiду хоч подивлюсь, звiдки пахне, – подумав Мишко i побiг помiж деревами.

Раптом пахощi зникли. Мишко зрозумiв, шо пробiг повз те мiсце, де е мед, i повернувся трохи назад. А ось на деревi вiн побачив дупло, звiдки й пахло медом.

Дупло було, як показалося Мишковi, не так вже й високо. Ведмедик думав, що ж йому робити: лiзти за медом, порушуючи татову заборону, чи повернутися нi з чим до своеi барлоги?

– А я не признаюся татовi, що лазив до бджiл! А якщо я не розкажу, то звiдки вiн та мама дiзнаються? – вирiшив ведмедик i полiз на дерево. Добравшись до дупла, Мишко засунув туди лапу, аби дiстати мед. Але ж вiн не знав, як це треба робити, тому тiльки розiзлив бджiл. Мишко зачепив десь у дуплi лапою меду та покуштувати не встиг: цiлий рiй бджiл вилетiв з дупла i давай дзижчати бiля вух, кусати за нiс та iншi мiсцi, де могли дiстати.

Ведмедик вiдбивався вiд бджiл, як мiг, через що не втримався на деревi i гепнувся вниз. Трохи вiдбiгши вiд дерева, коли бджоли перестали його переслiдувати, Мишко сiв на пеньок i заплакав вiд болю i вiд того, що так i не поiв меду.

– А чого ж ти, синку, сидиш тут i плачеш? – почувся голос тата-ведмедя.